Тростянець

 

Державний дендрологічний парк «Тростянець» Національної академії наук України (до 1983 року - Державний дендрологічний заповідник «Тростянець» Академії наук України). Назва змінена Постановою Ради Міністрів УРСР №311 від 22.07.1983 року.

Розпорядженням Уряду України № 73 від 11.02.2004 року колекції інтродуцентів деревних рослин, які є основою ландшафтних насаджень надано статус «Національного надбання України».

Ця унікальна всесвітньовідома пам'ятка садово-паркової архітектури середини XIX століття створена волею, зусиллями і коштом відомого на теренах Російської імперії Івана Михайловича Скоропадського. Останнім власником маєтностей Тростянця був онук Івана Михайловича Павло Петрович -останній Гетьман України буремних 1918-1919 років.

Розташований дендропарк у південно-східній частині Чернігівської області в Ічнянському районі, на площі 204,7 га у сприятливих для розвитку деревної рослинності кліматичних умовах з середньорічною температурою повітря + 7,2 ° С; мінімальною - 32° С; максимальною + 35,5 °С. Середньорічна кількість опадав - 625 мм. Ґрунти - глибокі родючі чорноземи. Рівень ґрунтових вод знаходиться у межах 5-10 м, проте в низинних місцях вони нерідко виходять на поверхню у вигляді відкритих джерел, завдяки йому у паркових ставках підтримується стабільний рівень води.

Місцевість для створення дендропарку обрана на початку XIX століття була типовою для Лівобережного лісостепу відкритою рівниною, що пересікалась численними глибокими незалісненими заболоченими балками. На півдні цієї території був розташований 200-літній дубовий гай, частина дерев якого дожила до наших днів і зараз знаходиться у складі паркових ландшафтів. Решта вибраної території використовувалась як сільськогосподарські угіддя.

Розпочато будівництво парку у 1834 році, коли шляхом поглиблення балок і насипання гребель було створено розгалужену систему ставків. Головним є Великий став, що виник на Тростянецькій балці, він має довжину 1,3 км та ширину біля греблі 100 м. Став розділяє парк посередині з півночі на південь і є його композиційною віссю. З різних боків поблизу головного ставу створено два менші за розмірами - Лебединий та Куциха. Загальна водна поверхня сягає більше 10 га і є одним із важливих елементів паркового ландшафту.

Одночасно із будівництвом ставків на їх берегах на площі близько 20 га влаштовували перші посадки деревних рослин крупномірними саджанцями ялини європейської, тополі та інших місцевих видів. Згодом почали висаджувати саджанці берези, липи, клена, дуба, які викопували у розташованих неподалік лісонасадженнях. Ці рослини з часом практично повністю загинули, крім тих, які були висаджені у добре зволожених місцях та безпосередньо біля води.

Такі результати перших посадок, та потребу в значній кількості посадкового матеріалу спонукали І. М. Скоропадського до закладання власного розсадника на території парку, який незабаром було створено у балці Богівщина, де у значній кількості почали вирощувати посадковий матеріал як з місцевих видів, так і завезених з інших районів. За наявності достатньої кількості саджанців посадки з часом почали здійснювати великими, суцільними ділянками, які межували із сінокісними галявинами, і отримали досить помітні результати. Як наслідок, наприкінці першої половини XIX ст. у насадження почали вводити екзотичні види рослин, їхні саджанці доставляли із Риги, Петербурга, Парижа, Києва, Нікітського ботанічного саду, акліматизаційного саду Каразіна у Краснокутську та з інших місць.

Звичайно, не всі екзотичні рослини приживались в нових умовах, але це дало поштовх для удосконалення

акліматизаційної роботи і застосування нових засобів, у т. ч. шляхом щеплення екзотів на місцеві види, наприклад, дубів південного походження з місцевим дубом звичайним, кедра сибірського з сосною звичайною тощо. Це дало позитивні наслідки: паркові насадження почали швидко збагачуватись новими оригінальними формами з незвичайними декоративними властивостями.

Одночасно з розвитком паркових ландшафтів виникла реальна необхідність створення захисних насаджень. Ця проблема вирішена шляхом заліснення декількох степових ділянок розміром від 0,5 до 15 га за межами паркової території. Насадження розміщували полосами або компактними групами навкруги парку на відстані до 2 км від нього, створюючи захисну зону, розширену з боку переважного напрямку вітрів. Як правило, у більшості цих насаджень домінував якийсь один вид: сосна, береза, ялина, дуб, але були і змішані насадження, де до місцевих видів додавались екзоти, запас саджанця яких було створено у розсаднику. Таким чином площу захисних насаджень було доведено до 155 га, з яких 100 га займали хвойні види.

Зауважимо, що роботи зі створення таких гаїв мали не парковий, а більше лісокультурний характер: рослини масово висаджували дрібним посадковим матеріалом за допомогою спрощеного способу - «під лопату» - і вони добре приживались.

З весни 1858 року почався новий етап у будівництві Тростянецького парку - перетворення рівнинної місцевості на рельєфний ландшафт. Спочатку роботи велись на 5 га, а згодом площу було розширено до ЗО га по обох боках від Великого ставу. Керував роботами головний садівник К Д. Шлінглоф. З метою створення гірського рельєфу на відведених ділянках частково вирубували існуючі насадження, а в місцях, де створювали високі гірки, вони ставали каркасом і повністю засипались землею. У результаті робіт, що тривали близько

30 років, створено гористий рельєф, де висота окремих гірок сягала 35 метрів. Гірки обсаджували деревами, головним чином сосною та кущовими видами. Деревні види спочатку добре розвивались на насипному ґрунті, але згодом розміщені на верхівках гірок рослини почали помітно відставати у рості і розвитку, що деякою мірою зменшило вираженість гірського ландшафту.

Першу інвентаризацію насаджень парку було проведено у 1886 році і складено топографічний план. За її підсумками площа парку становила 170 га, видовий склад налічував 623 види та форми, з них 161 - хвойних, 462 - листяних, у тому числі дуба - 50 видів і форм, клена - 60, ясена — 37 , ільмових - 34, липи - 27, берези - 16, тополі - 18, горобини - 17, ялини та ялиці - 51, сосни - 22, туї - 32, ялівцю -25 видів та форм. Взагалі на цей період ландшафт парку був практично сформований: захисні насадження займали площу 180 га, формування рельєфу безпосередньо на території парку закінчено, прокладено доріжки, встановлено кам'яні та дерев'яні лави та альтанки, скульптури, побудовано малі архітектурні форми, греблі та мости.

На жаль, з кінця XIX ст. в історії дендропарку починається періодпевного занепаду, спричиненого смертю І. М. Скоропадського в 1887 році, і відомими суспільно-політичними подіями від початку і до середини XX ст. Факт такого занепаду достовірно засвідчила інвентаризація насаджень парку 1948 року, коли було виявлено тільки 391 вид і форму, з них 79 хвойних і 312 листяних. Істотне значення в такому зменшенні видового і формового складу насаджень мав фактор відсутності протягом тривалого часу компетентного і зацікавленого господаря. Так з 1918 року і упродовж майже двох десятиліть парк був у віданні створеного у Тростянці тваринницького радгоспу. У відповідності до постанови Раднаркому УРСР від 25 березня 1938 року № 392 головна частина парку була виділена у самостійну господарську одиницю і підпорядковувалось Нар-комзему УРСР, а в 1940 році він став державним заповідником і був у підпорядкуванні Головного управління по заповідниках. Цього ж року заповіднику було додано ЗО га орної землі для створення розсадника і колекційної ділянки.

З передачею дендропарку Академії наук УРСР, у відповідності з Постановою Раднаркому України від 25.08.1951 року № 2738, в його історії почався якісно новий період розвитку. Він стає науково-дослідною установою, де вивчаються проблеми інтродукції та акліматизації рослин, реконструкції та відновлення паркових ландшафтів, вегетативного та генеративного розмноження інтродукованих рослин, проводиться ефективна культурно-просвітницька робота. Практично відразу після 1951 року у Тростянці на площі 11,4 га створюється арборетум, де зібрано майже тисячну колекцію деревних видів, різновидів і форм. Активно розвивається виробничий розсадник, де вирощуються сотні тисяч саджанців різноманітних видів і форм як для потреб власне дендропарку, так і для потреб зеленого будівництва. З часом дендропарк став головним виробником декоративних саджанців для північних регіонів України, а також для Росії та Білорусі. Дендропарк використовується і як насіннєва база для постачання зацікавленим структурам насіння екзотичних видів.

Підсумовуючи акліматизаційну діяльність творців дендропарку, можна навести приклади надзвичайно вдалого використання інтродукованих рослин. Особливе місце щодо цього посідають хвойні види, якими засаджено найбільш рельєфні місця парку, їх вдало використано під час оформлення галявин, ставків, окремих паркових масивів. Завдяки хвойним видам незвичайний художній колорит створюється у парку як протягом літнього періоду, так і взимку. Низькорослий ялівець козацький, яким покриті крутосхили, гірки та їх підніжжя, береги ставків, створює неперевершений художній ландшафт,

який, окрім цього, ще й ефективно виконує ґрунтозахисну функцію, не допускаючи змивів та ерозії ґрунтової поверхні. Високорослі види роду туя, ялиця, ялина, сосна та інші з їх надзвичайно декоративними голубими, сріблястими, золотистими, плакучими, пірамідальними та розлогими формами використані для створення мальовничих пейзажів у вигляді окремих груп або одиночних екземплярів на відкритих місцях.

Звичайно, частина теплолюбних видів, які було завезено із південних районів і вперше інтродуковано на широті Тростянця у відкритому ґрунті, з часом випали, не витримавши місцевого суворого зимового періоду. Проте такий досвід не пропав безслідно, а був використаний для теорії і практики інтродукції.

У наш час є надзвичайно актуальним контроль за кількісним та якісним станом видового складу насаджень. Як свідчать матеріали систематичних інвентаризацій, існує помітна тенденція до його зміни, що особливо виражена у змішаних групах, до складу яких входять інтродуковані та місцеві види. Інтенсивна динаміка зміни видового складу характерна також для насаджень, які досягають або вже досягли критичного віку: в них відбувається прогресуюче зменшення кількості інтродуцентів і збільшення кількості місцевих видів, таких як: береза, клен, ясен, липа та ін. Варте уваги, що самосів зазначених видів розповсюджується настільки активно, що може створювати реальну загрозу існуванню менш адаптованим до місцевих умов інтродукованим видам.

Не менш важливою проблемою сьогодення дендропарку «Тростянець» є також відновлення та реконструкція ландшафтів. До речі, ця проблема є типовою практично для всіх старовинних парків. Причиною цього є те, що з плином часу в насадженнях з'явилось багато екземплярів дерев, які вже пережили свій оптимальний декоративний вік, досягли критичної вікової межі і практично втратили своє декоративне значення. На жаль, кількість таких дерев неухильно збільшується і загальна тенденція стає загрозливою. Така ситуація вимагає нестандартного підходу до ведення паркового господарства і розробки нових методів збереження, відновлення і реконструкції ландшафтів. Із застосуванням розробленої у Тростянці методики, яка цілком виправдала себе, було скорочено період створення нового ландшафту, нівелювався радикальний вплив, на старий ландшафт, а нові композиції протягом деякого часу ставали його органічними частинами, які поступово перетворювались у самостійні складові ландшафту. Важливо, що у разі застосування цієї методики необхідно враховувати алелопатичний фактор ґрунтовтоми та існуючий у природі сукцесійний ряд.

Наявність значного видового складу інтродукованих рослин та їх формового різноманіття в паркових ландшафтах є вагомим науковим надбанням і перспективним для використання як бази під час проведення науково-дослідних робіт за такими напрямами, як: інтродукція та акліматизація рослин, паркознавство і паркобудівництво, насіннєзнавство і репродуктивні особливості інтродуцентів, їхні екологічні та декоративні властивості. Насадження дендропарку та його ландшафти перспективні також для використання з метою підготовки фахівців відповідних спеціальностей і для проведення ефективної екологічної, культурно-просвітницької та туристичної діяльності.

Своїм збереженням і розвитком Тростянецький дендропарк значною мірою завдячує трудовому колективу вчених, садівників, паркових робітників, механізаторів, службовців, який очолює з 1985 року Ільєнко Олексій Олексійович, Заслужений природоохоронець України, старший науковий співробітник, кандидат біологічних наук, автор понад 80 наукових праць, творець нових методик збереження і відтворення національного паркового багатства України, патріот, людина фанатично віддана і закохана у головну справу свого життя.

Під його керівництвом розроблена методика реконструкцій ландшафтних насаджень старовинних парків, яка має світове застосування та значення.

Парк зберігається, «лікується» та відновлюється під його керівництвом та щоденною практичною роботою.

Проведено реконструкційні роботи на могилі І. М. Скоропадського - засновника Тростянецького парку. При вході у дендропарк встановлено йому пам'ятник, реконструйовано 5 мостів, збудовано і відновлено більше 5 км паркових і під'їзних доріг та багато іншого.

Завдання нам усім, нині сущим - зберегти дендропарк -перлину світового багатства паркової культури.

 

В. Очеретько

 

Адреса парку: 16742, село Тростянець Ічнянського р-ну, 
Чернігівської обл. Тел./факс: 8 (04633) 2-46-24

 

    фейсбук

    Останні матеріали