Азово-Сиваський національний природний парк

Розташований у Північному Приазов’ї, у межах Новотроїцького 187 та Генічеського районів Херсонської області і прилеглих акваторій Азовського моря. Із заходу на схід він простягнувся на 94 км, а з півночі на південь - на 33 км. Загальна площа парку 57,4 тис. га, з них майже 49 тис. га під акваторіями Центрального Сиваша та однокілометрова смуга моря навколо о. Бірючий. Закріплені за парком ділянки суходолу мають загальну площу 8469 га, у тому числі в районах: Генічеському 7528 га (о. Бірючий та частина о. Куюк-Тук) та Новотроїцькому 941 га (частина о. Чурюк з прилеглими дрібними островами).
Вся територія належить парку без інших природокористувачів. За-повідна зона становить 38 970 га, а господарська - 12 473 га. Парк зна-ходиться в межах Присивасько-Приазовської низовинної області Причорноморсько-Приазовської сухостепової провінції та Присивасько-Кримської низовинної області Кримської степової провінції сухостепової підзони степової зони України.
Питання заповідання цих територій і акваторій порушувалося вже наприкінці XIX ст., коли почалось їх активне господарське освоєння. Наприкінці 20-х років цього століття тут розпочато широкі комплексні дослідження і вже в 1923 році до єдиного на той час заповідника на півдні України “Асканія-Нова” разом з чорноморськими островами приєднано о. Чурюк, що на Центральному Сиваші. У липні 1927 року при заповіднику “Асканія-Нова” було створено заповідник “Надморські коси” (у січні 1933 року став самостійним заповідником), до складу якого увійшли крім ділянок Північного Причорномор’я ділянки Сивашів та узбережжя Азовського моря. Пізніше (у липні 1937 року) на його базі було організовано два державних заповідники: Чорноморський та Азово-Сиваський. Через 20 років Азово-Сиваський заповідник було реорганізовано в Азово-Сиваське державне заповідно-мисливське господарство у складі о. Бірючого та ще чотирьох островів Центрального Сиваша: Куюк-Тук та Чурюк, Мартинячий і Китай. Були заповідані також акваторії - однокілометрова морська смуга навколо о. Бірючого та частково акваторії навколо інших островів. І, нарешті, Указом Президента України від 25 лютого 1993 року на базі заповідно-мисливського господарства з метою збереження генофонду рослинного і тваринного світу, унікальних природних комплексів Північного Приазов’я та раціонального використання їх у наукових, природоохоронних, господарських і рекреаційних цілях створено Азово-Сиваський національний природний парк.
Присивасько-Приазовська область характеризується певними типами ландшафтів, котрі в межах парку не мають суцільного поширення і до того ж є різнотипними. Острів Бірючий разом з косою Федотова належить до типу приморських ландшафтів і характеризується сучасними приморськими піщано-черепашковими лиманно-морськими рівнинами зі слаборозвиненими дерново-лучними солончакуватими грунтами та солончаками. Особливе місце в ландшафтній структурі острова займають ландшафти морські та внутрішніх заток.
Центральний Сиваш є морською затокою лагунного типу. В його межах виділяються так звані “засухи” - ділянки періодичного і постійного нагінного підтоплення, які в безводному стані мають вигляд важкосуглинистих сорових солончаків. Його острови представлені слабодренованими лісоподібними рівнинами з каштановими середньо- і сильносолонцюватими грунтами в комплексі із солонцями та лучними солончаками.
Клімат території парку помірно континентальний зі спекотним довготривалим сухим літом і відносно короткою зимою з нестійким сніговим покривом 5-10 см завтовшки. Середня температура липня + 24 °С при максимальній + 40 °С, січнева - всього - З °С, хоча мінімальна може сягати - 34 °С. Кількість опадів незначна і є найменшою в Україні - близько 260 мм на рік. Для регіону характерні тривалі засухи із суховіями.
У таких кліматичних і грунтових умовах тут формується відносно небагата пустельна степова і солончакова рослинність. Ценотична різноманітність парку представлена переважно ковиловими і пирійними степами та псамофітною рослинністю. За домінантною класифікацією тут налічується чотири болотних, 10 прибережно-водних, 21 солончакова, 42 лучні асоціації. До Зеленої книги України віднесено сім степових асоціацій. На території парку росте 308 видів судинних рослин. До Червоної книги України занесено 12 видів, із них мохоподібних та лишайників по одному виду, а грибів три види.
На заповідних островах Центрального Сиваша - Чурюка і Куюк-Тука, що меншою мірою зазнали антропогенного впливу, збереглися справжні степові фітоценози. Тут ростуть жовтень скіфський, дивина фіолетова, шавлія сухостепова, тринія щетиниста. Поширені такі ендемічні і вузькоендемічні види, як кермек чурюкський, червець сиваський, смілка сиваська, деревій бірючанський, а також плейстоценові реліктові види, що зустрічаються на території України лише в районі Присивашшя: офайстрон однотичинковий, тетрадикліс ніжний; на вододільних площах - пустельні степи із значною кількістю у травостої ксерофітних напівчагарників - полину кримського, кураю модринного, а також злаків - костриці Беккера, житняку Лавренків, ковили Лессінга та української. На багатьох косах зустрічаються каспійсько-кермекова і подорожникова формації, а на мокрих солончаках літоральної смуги досить поширена пустельно-галофітна рослинність: солонець трав’янистий, содник простертий, петросимонія тритичинкова, кермек напівчагарниковий, сарсазан шишкуватий, лутига татарська та інші.
Прибережні райони Азовського і Чорного морів, особливо Сивашів з їх численними островами та півостровами, є місцем концентрації багатьох птахів, яких приваблюють м’якість клімату, багаті кормові угіддя та добре захищені ділянки для гніздування. З покоління в покоління численні птахи зупиняються тут для перепочинку і годівлі. Не випадково говорять, що тут проходить великий перелітний шлях.
Ще в 1976 році територія Сивашів (затока Сиваш) загальною площею 45 700 га разом з трьома іншими була проголошена водно-болотним угіддям міжнародного значення, тобто стала об’єктом Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971). В 1995 році постановою Уряду України було визначено вже 22 водно-болотних угіддя міжнародного значення, серед яких “Центральний Сиваш” площею 80 000 га (у цьому переліку і “Східний Сиваш” площею 165 000 га). Характеристиками угідь, що відповідають критеріям Рамсарської конвенції, є такі: в сезонних скупченнях протягом року зустрічається більше 1 млн птахів (чайки, качки, крячки болотні, кулики, лебідь-шипун, галагаз, чаплі та інші); реєструються рідкісні, вразливі та зникаючі види, які занесені до Червоної книги України, - зуйок морський, ходуличник, кулик-сорока, славка, реготун чорноголовий та орлан-білохвіст (поряд у степах Присивашшя і на о. Бірючий зустрічаються дрофа, хохітва, журавлі степовий та сірий, луні польовий і степовий, беркут, підорлик великий, балобан, сокіл-сапсан, боривітер степовий - всього в парку 30 видів птахів, занесених до Червоної книги України; орлан-білохвіст і хохітва є також об’єктами Європейського червоного списку); може перебувати більше 1 % особин популяцій казарки червоноволої та грязьовика, що тут зимують.
Разом з тим не багатий орнітологічний комплекс був свого часу головною підставою для створення заповідно-мисливського господарства. Степове різнотрав’я о. Бірючого сприяло формуванню тут численних популяцій акліматизованих (роботи з акліматизації розпочалися ще в 1928 році) оленя благородного (у 1992 році на острові було зареєстровано максимальну чисельність його - 830 голів), лані (у 1991 році було аж 1425 голів), муфлона (в 1992 році 987 голів) та кулана (в 1994 році було 37 голів). З мисливських птахів тут акліматизовано фазана звичайного, чисельність якого періодично досягає декількох сотень. Крім того, на о. Бірючий чудовими є умови для існування аборигенних видів фауни (заєць-русак, лисиця, єнотовидний собака), чисельність яких, особливо зважаючи на напружену епідеміологічну ситуацію в регіоні, постійно доводиться регулювати.
Загалом у межах парку понад 5 тис. видів тварин, серед яких 250 - хребетних. З амфібій часто зустрічаються ропуха зелена та жаба озерна, серед рептилій численними є ящірка прудка, ящурка різнокольорова, вужі звичайний та водяний. З риб промислове значення мають камбали глоса та калкан, бички леопардовий, бобир і Кніпови- ча, осетер російський та севрюга, а також нещодавно акліматизований далекосхідний вид кефалі - пиленгас.
Комахи на території парку знаходять різні екологічні ніші. Для піщаних грунтів насамперед характерні стрибуни, триперстки, щипавки, бембідіони та стафілініди. Тут риють гнізда перетинчастокрилі (помпіліди, сфециди, бджолині). У воді розвиваються личинки бабок та двокрилих. Спостерігається велика різноманітність плавунців, водолюбів, вертячок, клопів-водомірів. З кільчастих червів на мілководдях багато олігохет та поліхет. Зустрічаються різні види інфузорій, губок, ракоподібних, молюсків та представників інших груп.
Загалом до складу фауни парку входять ссавців 17 видів, птахів - 197, плазунів - 8, земноводних - два види, риб - 26 видів, молюсків - 6, павукоподібних - 3 види, ракоподібних - 5 видів, червів кільчастих - один вид, гідроїдних поліпів - два види.
Парк охороняє також чимало видів тварин, занесених до Червоної книги України: тушканчика великого, тхора степового, дельфіна-азовку і полозів чотирисмугого та жовточеревого, мідянку, гадюку степову, а також два види гідроїдних поліпів, по одному - кільчастих червів і ра-коподібних та 5 видів комах, серед яких богомоли (емпуза піщана та ірис прямистокрилий), перетинчастокрилі: дорожня оса криптохіл червонуватий і риюча оса сиз смугастий, а також левкомігус білосніжний з твердокрилих.
Останнім часом у Приазов’ї проводяться роботи з розширення тери-торії існуючого парку, насамперед за рахунок акваторій водно-болотного угіддя міжнародного значення Центральний Сиваш, та створення нового національного парку у Кримській частині Сивашів (“Східний Сиваш”). Це значною мірою сприятиме збереженню природних комп-лексів, відновленню пустельно-степових та мілководних екосистем і буде початком нової сторінки життя цих надзвичайно привабливих територій та акваторій півдня України.