Серед заповідних ділянок Сумщини Михайлівська цілина посідає особливе місце. Її унікальність полягає в тому, що тут охороняється ділянка плакорного лучного степу. Плакорні степи в Україні майже повністю розорані. Цей невеликий куточок неораного степу репрезентує лучні степи, які в минулому були поширені в Лісостепу.

Михайлівська цілина є одним із чотирьох відділень Українського степового природного заповідника, на жаль, найменшим із них. Загальна площа його становить всього 202 га. Цей степовий масив знаходиться на вододілі річок Груні і Сули в Лебединському р-ні. Колись тут були великі цілинні пасовища, але вже в 1928 р. цілинного степу залишилось дещо більше 200 га. З цього часу і починається охорона цієї унікальної ділянки. В дореволюційний час територія Михайлівської ці-лини належала поміщику Капністу, який ви-користовував ділянку для випасання коней. Пізніше, після революції, ці землі входили до складу земель Михайлівського кінного заводу. В 1928 р. постановою Сумського виконкому Михайлівська цілина була оголошена заповідником місцевого значення (які тоді існували), а у 1947 р. категорія охорони була підвищена до загальнодержавного заповідника. Пізніше, в 1951 p., заповідник був переданий Академії Наук України, а саме Інституту ботаніки, науковці якого розпочали детальні дослідження рослинного світу ділянки. В 1961 р. Михайлівська цілина стала найпівнічнішою філією Українського степового заповідника. Відділення, що входять до складу цього заповідника, утворюють ботаніко-географічний ряд від лучних степів лісостепової зони до приазовських степів. Михайлівська цілина дає уяву про біологічне різноманіття колишніх степових просторів Лівобережного Лісостепу України. Вона має мальовничий ландшафт, для якого характерні хвилясті вододільні простори, почленовані порівняно неглибокими балками. В геоморфологічному відношенні — це лесова рівнина, що займає західні схили Середньоро- сійської височини. Тут досить близько до поверхні підходить крейда. На території часто трапляються блюдця (їх нараховується більше 60), які виникли внаслідок просідання грунту.

Нині по Михайлівській цілині накопичений значний матеріал. У списку ботанічних праць, який нараховує більше 300 публікацій, чітко простежуються три основні напрямки вивчення рослинного світу — дослідження флори, рослинності та змін рослинного світу. Перші відомості про Михайлівську цілину мали флористичний характер, їх знаходимо в роботах Є.М. Лавренка та 1.1. Зоза (1928-1933). Значний внесок у вивчення флори зробили С.С. Харкевич та Г.І. Білик. З.А. Саричева протягом багатьох років проводила тут постійні стаціонарні дослідження. Проводилось і вивчення рослинності. Важливим напрямком досліджень є вивчення процесів розвитку степу та періодичне здійснення його картування. На Михайлівській цілині, як і на інших заповідних степах України, такі дослідження здій-снює провідний знавець степів України B.C. Ткаченко.

Хто хоч раз побував тут, не може забути барвистого цвітіння степового різнотрав’я. По-чинаючи з ранньої весни і до пізньої осені степ змінює свої кольори. З настанням теплих весняних днів першими з’являються досить великі, до 7 см в діаметрі, бузково-рожеві квіти брандушки різнокольорової. Цей рідкісний червонокнижний вид ще зрідка можна зустріти на Сумщині, але найбільша його популяція знаходиться на Михайлівській цілині. Весна в степу проявляється і в квітуванні еону широколистого, а пізніше - в травні — з’являються великі золотаві квіти горицвіту весняного. Ця рослина утворює в заповіднику яскраві килими. Коли квітує зіновать руська, в степу переважає інший відтінок жовтого кольору. В кінці травня різнобарвний степ прикрашає квітування чини панонської, анемони лісової, півників угорських, шолудивника Кауфмана. Кольорова гама степу постійно доповнюється і одночасно змінюється. А який же степ без ша- влій? На початку літа степ розквітає синіми барвами — квітують шавлії лучна та поникла. В цей же час починає виколошуватись ковила. В найбільшій мірі в Михайлівській цілині аспект утворює ковила волосиста, в народі її називають тирсою.

Неповторної краси надають степу шовкові остюки ковили тонколистої та ковили пірчастої, яку ще називають ковила Іоанна. Де ще можна побачити сріблясті хвилі ковили - лише на незайманих куточках. "Де плуг пройшов - там тирса не росте, Де зорано - там не гніз-диться стрепет" — писав славетний український поет М.Т. Рильський, який приїздив до Михайлівської цілини в 1960 р. і був вражений красою цієї перлини. Пізніше поет писав:

"Треба на Землі
Хоч клаптики маленькі зберегти,
Де міг би стрепет звить собі кубло
І де б могла рости срібляста тирса.
Не тільки для ботаніків потрібні
Та для зоологів такі кутки..."

Влітку квітує і залізняк колючий — своєрідна степова рослина. Під осінь вона набуває кулястої форми — такі рослини називають "перекоти-поле". Рослини перекочуються вітром по степу і переносять своє насіння. Рослин такої форми чимало у степу.

Влітку степ також постійно змінює своє обличчя. Білими барвами прикрашає степ га-дючник звичайний з густими волотевидними суцвіттями, рясно квітує королиця звичайна, кошики якої дуже подібні на кошики ромашки. Серед гарних рослин степу слід відмітити синяк червоний з червоними квітами у вузькому суцвітті, дельфіній клиновидний з яскраво-синіми квітами. Не можна охопити в цій розповіді всі види рослин, яких в Михайлівській цілині нараховується 525. Серед них 175 видів степових, 134 лучних, 90 водно- болотних, 62 лісових.

Постійно змінюється, розвивається рослинний світ Михайлівської цілини. Останнім часом ботаніки виявили маленьку реліктову папороть вужачку звичайну, яку раніше ніхто не знаходив. На території Михайлівської цілини виявлено 11 видів, занесених до Червоної книги України. Це 3 види ковили — волосиста, пірчаста та вузьколиста, серед орхідних — пальчатокорінник травневий. На сторінки Червоної книги потрапили і такі гарноквітучі види, як брандушка різнокольорова, рябчик руський, косарики тонкі, сон чорніючий, півники борові, астрагал шерстистоквітковий та зіновать Блоцького. Останній вид вказується на Сумщині лише для Михайлівської цілини, але і тут він є дуже рідкісним. Останні згадки про нього знаходимо в роботі І.Г. Зоза, яка датується 1978 р. Є відомості, що кількість червонокнижних рослин у степу ще більша, подальші дослідження виявлять нові рослинні раритети на цій цінній території.

Режим заповідника неоднорідний. На площі 56 га. заборонені будь-які регуляційні заходи. На решті території з метою охорони лучно- степових екосистем проводиться сінокосіння.

До створення заповідника, коли степ ви-пасався, в рослинному покриві Михайлівської цілини переважали угруповання типчаку, осоки низької, келерії стрункої. Пізніше в заповідному степу рослинність набуває іншого характеру, вказані угруповання починають відігравати другорядну роль, а збільшується площа ценозів з домінуванням кореневищних злаків — стоколосу безостого, куничника наземного, пирію повзучого, тонконогу вузьколистого із співдомінуванням степових видів злаків та різнотрав’я, трапляються ділянки з переважанням осоки ранньої. В сучасному покриві найпоширенішими є угруповання стоколосу безостого як на ділянках абсолютно заповідного степу, так і на ділянках, які викошуються. Велику площу займають чагарникові степи. Серед них переважають угруповання зіноваті руської. В знижених місцях, де грунт більш зволожений, розвиваються справжні луки з переважанням костриці лучної та китника лучного. В днищах балок знаходяться болотисті осокові луки та болота. На ділянках із засоленими грунтами подекуди домінує костриця східна.

В тваринному світі Михайлівської цілини мало великих тварин, що пов’язано з незначними розмірами ділянки. Заходять у заповідник козулі, дикі свині, специфічних степових копитних тут немає. Одним із своєрідних степових видів є тушканчик великий (земляний заєць), занесений до Червоної книги України, знаходять тут притулок і зайці-русаки, лисиці. Можна побачити в степу сліпака звичайного. Численні в степу птахи.

Важко перебільшити роль Михайлівської цілини в екологічному вихованні жителів краю. Степ своїми мінливими вогниками квітів, сріблястим ковиловим граєм, неповторними пахощами, щебетанням птахів зачаровує своїх відвідувачів, надає відчуття єдності людини з природою, вчить цінувати її. Слід зауважити, що міжнародна спільнота дуже високо цінує наші заповідники, адже це найвища категорія природно-заповідного фонду за міжнародними класифікаціями, яка в найбільшій мірі забезпечує охорону природних комплексів.

 


Останні матеріали