За прикордонними селами Поповичі, Плешевичі, Биково біля кордону з Польщею збереглися укріплення (форти) колишньої Перемишльської фортеці часів Першої світової війни. Цей гігантський військовий форт відіграв важливу роль у воєнних діях і займає почесне місце в історії війни. З-понад двохсот фортець, які діяли у роки Першої світової війни, Перемишльська прославилась як одна з найбільших у світі. За розмірами вона була на третьому місці після Антверпену у Бельгії і Вердену у Франції. Враховуючи вигідне географічне розташування Перемишля - найкоротший перехід через Карпати до Будапешту і Відня, австрійська влада вже від 1853 р. розпочала будівництво укріплень, яке тривало аж до 1914 року. До того часу навколо міста в радіусі 10-12 км на 17 пагорбах було збудовано цілу систему укріплень - 42 форти, з них 15 основних і 27 допоміжних. Між фортами було розміщено 25 артилерійських батарей.
Ця потужна фортеця відігравала значну роль на східній лінії фронту. У вересні 1914 росіянам не вдалось захопити твердині штурмом, вже у листопаді вони змінили тактику. Розпочалася цілковита і довготривала блокада фортеці. Тактика забезпечила очікуваний позитивний результат. Після 137 днів австрійці здалися, попередньо висадивши в повітря усі форти, знищивши склади зброї і запаси їжі, щоб та не потрапила до рук росіян.
Після захоплення твердині 2 квітня 1915 року її відвідав російський цар Ми-кола II з великим князем Миколаєм Миколайовичем.
Проте росіяни володіли твердинею недовго, невдовзі австрійці повернули собі форт (з розвитком потужної артилерії наприкінці війни це було уже не так складно). Фортеця впала за З Дні.
Про Перемишльську фортецю існує чимало легенд. Одну з них розповідає І. Саган: “Влітку 1923 р. впорядковували прилеглу до фортів територію, розбирали завали, загортали ями, заглядали у середину укріплень, щоб довідатись, що там збереглось. Робітники, проникнувши вглиб під землю, відкинувши завали, побачили щось рухоме. Освітивши місце ліхтарем, вони зауважили худого, мов скелет, чоловіка з бородою по пояс. В окремих місцях тіло його пошматували щури, яких тут була тьма-тьмуща. Очі мав заплющені і ледве тримався на ногах. Його винесли на майданчик перед фортом, він нічого не говорив, тільки щось белькотів і розібрати його мову було неможливо. Чоловіка відвезли до шпиталю, де він за кілька годин помер. Слідчий так і не дізнав- I ся ні його прізвища, ні імені”.
В іншій підземній кімнаті виявили ск лет чоловіка. У підземеллі натрапили і криницю. В одному із залів стояв р) стелажів з рештками продуктів, чим ло банок від консервів, бутлі, ящики мішки з сухарями. В іншій кімнаті бу/ залишки старого обмундирування і п> стіль. Спочатку поширювались різ фантастичні чутки, що це духи вбиті на війні солдатів боронили доступ ) форту, що виявлено банду, що з’явиві пророк і чудотворець, який покут вав у підземеллях форту тощо. Пізніше ґрунтовні дослідження встановили, що ввійти і вийти з підземелля можна було через єдині двері. Але їх завално 1915 року. На час вибуху у форті під землею перебувало два офіцери, про яких у хаосі війни, ймовірно, забули. Завдяки сприятливим умовам одна жертва прожила вісім років і нарешті була навіть врятована.
Серед знайдених особистих речей вояків були ніж, сірники, олівець і зошит, зошита витягнули фотокартку молодої жінки. На звороті вціліло декілька слів російською мовою: “Бережи Боже... моя любов... завжди з тобою, завжди твоя 25.07-1914”.
Ретельно прочитавши зошит, який виявився книгою тилового австрійського підофіцера, встановили, що записи робив ув’язнений під землею один із полонених російських офіцерів. Кільканадцять сторінок зошита були заповнені рахунками і відповідями на накази. Проте не всі записи через вологість вдалося прочитати.
