ЛУКІМ’Я – село Оржицького району, центр сільської Ради, якій підпорядковані села Дмитрівка, Загребля, Колодна, Нижній Іржавець, Чернета. Розташоване на правому березі річки Сули, за 18 км від райцентру. 763 жителя (1990).
Вперше згадується в Іпатіївському літописі за 1178 під назвою Лукомль. Прикривав правий берег річки Сули від кочівників, але в 13 ст. впав під їх ударами. Літопис вказує, що це містечко розташоване на високих горах і має чимале оборонне значення. З трьох боків оточене глибокими ярами та крутими берегами Сули, з четвертого – споруджено земляний вал. На найвищій горі стояла фортеця, яка складалася з двох укріплень, оточених валами. Від фортеці до Сули був прокладений підземний хід. Лукім’я довгий час зберігало стратегічне значення. Тільки в 16 ст. поселення відновилося, проте незабаром його захопили литовські, а потім польські магнати. Жителі Лукім’я підтримали повстання, очолене Я. Острянином, брали участь у національно-визвольній війні українського народу під керівництвом Б. Хмельницького. Лукім’я – сотенне містечко Лубенського полку.
1781 Лукім’я – Хорольського повіту Київського намісництва, 405 дворів, у тому числі 172– виборних козаків, 39 – козаків-підпомічників, 194 – посполитих. У 1787 в Лукім’я – 1103 жителя, у тому числі піддані полкового обозного Павла Кулябки та бригадирші Марфи Лалошевої. З 1797 Лукім’я – село Малоросійської, з 1802 – Полтавської губернії. 1859 в Лукім’ї – 441 двір, 973 жителя. Діяло дві церкви. Щорічно проводилося два ярмарки, щотижня – базари. Ярмарки продовжувалися від одного до двох тижнів. У 1900 Лукім’я Велико-Селецької волості Лубенського повіту, козацьке і селянське. У Лукім’ї разом з селом Чирківкою і хутором Миронців налічувалося 486 дворів, 2806 жителів. Діяли дві церковнопарафіяльні школи, Успенська церква (дерев’яна на мурованому фундаменті, споруджена 1899), при ній бібліотека. Основне заняття: теслярство, столярство, ткацтво та ін.
