МИКОЛАЇВКА

Село (463 жителя) Кіровоградського району, розташоване на берегах р. Сугоклія, засноване наприкінці XVIII ст. На початку 1870-х років неподалік від села на хуторі оселився К Тобілевич — колишній управитель маєтками і батько чотирьох дітей, що згодом створили найвідомішу акторську родину в історії українського театру. В 1871 р. з’явився батьківський будинок [19], у який після трирічного заслання в 1887 р. повернувся старший син І. Тобілевич (Карпенко-Карий). Він вирішує перетворити хутір на мальовничий куточок, своєрідну оазу в степу. На 11 гектарах садиби розбивається парк, закладається сад, влаштовується ставок. Парки доволі специфічний винахід людства. Створити парк у власному маєтку, не вдаючися до послуг професіоналів, під силу людям лірично-романтичним з неординарною уявою. Адже людина, що взялася за цю справу, довгі роки живе мрією, бачачи парк лише у своїй уяві, і зазвичай не доживає до втілення своєї мрії в реальність. Можливо, таким і був І. Карпенко-Карий, що назвав хутір на честь дружини - “Надія”. Тут у нього гостювали практично всі тодішні корифеї українського театру: М. Кропивницький, М. Заньковецька, М. Старицький, його сестра М. Садовські-Барілотті і брати М. Садовський, П. Саксаганський. Тут він написав 11 творів, серед яких кращі його п’єси “Сто тисяч”, “Хазяїн”, “Сава Чалий”. Звідси їздив у сусідній Єлисаветград грати спектаклі. Звідси виїхав в 1907 р. до Берліна, де йому так і не встигли зробити операцію. Похований І. Карпенко-Карий і члени його родини на сусідньому Карлюжинському цвинтарі. В 1956 р. був створений заповідник-музей “Хутір Надія”, що справедливо став одним зі знакових і відвідуваних місць Кіровоградщини. Навіть дороговказ, встановлений на автодорозі Кіровоград-Кишинів, говорить про неординарність заповідника. Підходячи до заповідника, ніби пірнаєш із широкого степу у глибокий зелений вир парку. Заповідник складається з парку площею 10 га, саду, ставка, батьківського будинку і літературно-меморіального музею (розміщеного в будинку драматурга, відновленому в 1982 р.) [20], перед яким встановлений пам’ятник І. Карпенку-Карому (1969 г., скульптор А. Ковальов, архітектор В. Костін). Щонайкраще щиросердну атмосферу маєтку передає парк із віковими дубами, у якому немає навмисної правильності і передбачуваності. За своєю ліричністю і природністю це найбільш український парк країни, який недарма полюбили письменники і діячі театру, що з 1990 р. проводять тут щорічне свято театрального мистецтва “Вересневі самоцвіти”.