Центральне село – Лище. Розташоване за 12 кілометрів на південний схід від Луцька і однойменної залізничної станції. Перша письмова згадка про Лище належить до 1545 року. Поблизу села виявлено залишки городища і селища, а також понад 200 курганів давньоруського часу.
Село умовно поділене на п’ять кутків – Гончариха, Дубинка, Клечани, Ставок, Прейдисько. Навколо розміщені урочища Діброва, Вапнярка, Замчисько, Вигаданка, Дівочий луг, Яри та інші. їх назви багато говорять про минуле села. А про традиційні заняття мешканців цієї землі свідчать прізвища старожилів – Мельник, Ткачук та інші.
Жителі цього населеного пункту ніколи не були байдужими до своєї долі, до того, що діється навколо.
У 1837 році в Лище відбулися заворушення селян, які відмовилися виконувати панщину.
Селяни Лища брали активну участь у революційних подіях 1905–1907 і 1917–1920 років, прагнучи повернути втрачені раніше землі і мати вільну Українську демократичну державу. Коли волинський воєвода Кжаковський після 1920 року розпорядився заборонити українську мову в школах, батьки учнів висловили протест проти заходів польських окупаційних властей. У 1921–1928 роках в селі активізувала роботу організація "Просвіти", особливо під час відзначення ювілеїв Тараса Григоровича Шевченка.
Засуджуючи фашизацію суспільного життя в Польщі, селяни взяли участь у демонстрації 1 травня 1935 року, на яку вийшли близько 500 демонстрантів із різних сіл і яка по-злочинному була розстріляна біля села Ситниця поліцейським кулеметним вогнем. Було вбито дев’ять і поранено близько 100 чоловік.
Під час Другої світової війни в боротьбі проти німецько-фашистських окупантів взяли участь чимало селян. Гітлерівці розстріляли 32 лищенців.
За післявоєнний період село розбудувалося. Проведено газ і водогін. Діють середня школа, будинок культури, бібліотека, дитячий садок, амбулаторія, кафе "Світанок", торговий центр, меблевий, побутовий (кравецький) цехи. Сільськогосподарське приватне підприємство “Заповіт” має ковбасний цех, млин. У селі з 1979 року розміщена Луцька рибоводно-меліоративна станція (рибгосп), яка має тут шість великих ставків, де вирощуються білий і сріблястий товстолобики. Зведено в селі і пам’ятник воїнам- землякам, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.
Перші згадки про село Воротнів, що входить до Ли- щенської сільської ради, в архівних документах датуються XVIII століттям.
Найвидатнішою пам’яткою архітектури на території цього села є церква Різдва Пресвятої Богородиці. Вона була побудована у 1785 році на кошти поміщиці Магдалени Кучинської та подарована нею жителям села.
Одночасно з церквою була побудована окрема дзвіниця. Спочатку вона була дерев’яною, а в 1869 році реконструйована і стала, як і церква, кам’яною. З часів свого заснування і донині церква була й залишається постійно діючою.
Під час німецької окупації в роки Другої світової війни на території села було єврейське гето, куди гітлерівці зігнали євреїв не лише з Воротнева, а й із навколишніх сіл.
31 грудня 1942 року на території села було розстріляно понад 130 наших громадян. Як вияв скорботи за безневинно загиблими, стоїть нині на місці розстрілу пам’ятник, споруджений на кошти громадян Ізраїлю.
Довгий час у селі не було школи. Діти вчились у дяка. Згодом була створена, підпорядкована церкві, однокласна школа, що проіснувала до 1920 року. За польської влади в селі почала діяти чотирикласна школа, де навчалось 112 дітей і працювали дві вчительки Оксана Лядська та Станіслава Петровська. Зараз у Воротневі – загальноосвітня школа.
Воротнівчани, як і їх сусіди-лищенці, гаряче зустріли незалежність своєї держави і наполегливо працюють над її утвердженням, розквітом рідної землі.
