Уже кілька місяців я добиваюся від департаменту туризму інформації про те, куди подівся сайт департаменту, на який було витрачено понад 300 000 доларів, чому не покарані ті, хто ці гроші украв, чому створення нового сайту покрито таємницею, скільки виділено коштів на його створення та хто крастиме ці гроші…
Тривалий ігнор з боку департаменту мене не розхолоджував, а навпаки спонукав до пошуків. І ось нарешті я побачив першу зачіпку, на стіні сторінки голови департаменту є згадка про те, що сайт створять у 2017 році, а цю «глибу» рухає Олександр Лієв.
Оскільки ця людина для мене не відома, то я відразу перейшов на його сторінку у фейсбук - практично усі пости про Крим. Це відразу викликало у мене аналогію з очільником департаменту, вихідцем із Одеси, який усі пости зводить до цього славного, але далеко не єдиного, міста України.
Та хай там як, але вболівання, навіть і надмірне, за долю півострова саме по собі не є злочином. І я почав гортати його сторінку далі, в часи, коли він усю каденцію біглого легітимного завідував туризмом у Криму. Гортати довелося багато і дуже багато, адже за останні роки на стіні у нього назбиралося дуже багато статей, риторика яких коливалася від того, що Крим ми ніколи не повернемо – це на початку 2014 до Крим без нас загнеться – наприкінці 2016… І в час цього гортання, я намагався згадати, який український патріотичний фестиваль на території Криму було проведено за час його керівництва: на гадку спадали «Соседний мир» - прославляння північного сусіда, «Фестиваль байкерів Ночные волки», «Казантип» - фестиваль збоченців та наркоманів, кілька фестивалів шансону, навіть студентського і так далі. На всіх цих фестивалях – головна програма – зірки з Росії, з України, в кращому випадку, тільки ВВ. Справедливості заради треба додати, що окрім окресленого було в Криму і багато хороших фестивалів, але вони не набували такого розголосу та ваги, як якийсь «Соседний мир» чи святкування дня морфлоту РФ… Навіть день української незалежності там мав російський присмак. Можна сперечатися і заперечувати, що міністерство курортів АРК не мало до того відношення, але в часи Януковича усе мало до того відношення. І про те, що цей державний інститут там працював слабенько можу впевнено сказати, адже сам співпрацював з багатьма туристичними організаціями Криму і чув багато нарікань на його роботу.
А ще дуже цікавим видається його інтерв’ю «Українській правді» від 10 квітня 2014 року. Відразу після анексії Олександр Лієв ділиться своїми враженнями від усього. Висловлює свою любов братньому російському народу, важливість зелених чоловічків на півострові, щире нерозуміння чого його звільнили, та як він потрапив у заборонний список, а ще його щира допомога новому міністру туризму, що прийшов йому на зміну, закликав українців їздити відпочивати у Крим… Типова позиція, і навіть не колаборанта, а запроданця. Також порадувала його чесність, адже він обурився тим, що його називають душителем преси в Криму, а це не правда, хай би вже називали корупціонером, а от душителем – то вже занадто… Хоч щось визнав.
Дуже обурив його пост пародії на Яценюка від помічника сатани «Представителя РПЦ». І це далеко не повний список заслуг Лієва перед Україною та українським народом… Скажу чесно, до кінця його сторінку не до гортав,не вистачило корвалолу.
Питання створення таємничого сайту залишаю відкритим і сподіваюся, на рогорнуті коментарі від департаменту туризму...
