Уповноважений Верховної Ради України з прав людини надала висновок щодо законопроекту 4303: «Прийняття такого законопроекту парламентом очевидно не сприятиме досягнення поставленої мети, а лише призведе до негативних наслідків в сфері дотримання прав людини в Україні: порушення Україною своїх зобов’язань за статтями 10 та 14 Конвенції, погіршення міжнародного іміджу держави, виплат з державного бюджету сум справедливої сатисфакції, яку Європейський суд присуджує в разі визнання державою порушення положень Конвенції.”
У Верховній Раді України 17 травня до порядку денного було включено законопроект №4303 «Про внесення змін до деяких законів України стосовно обмеження використання медійної продукції держави-агресора» авторства групи з десяти депутатів на чолі з Миколою Княжицьким.
Українська Телевізійна Академія та ініціатива # Кінокраїна вже зверталась до депутатів щодо зазначеного законопроекту. Свій висновок також надала Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – Валерія Володимірівна Лутковська.
Наводимо повний текст висновку:
25 березня 2016 року групою народних депутатів в парламенті був зареєстрований проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України стосовно обмеження використання медійної продукції держави-агресора (№ 4303).
Згідно пояснювальної записки метою законопроекту є запровадження правового механізму захисту національної безпеки України в інформаційній сфері шляхом обмеження участі осіб – громадян держави – агресора, які активно підтримують окупацію території України та політику Російської Федерації щодо України, в театральних постановках, теле- та кінофільмах, проведенні гастрольних заходах, обмеження трансляції музичних творів за участі таких осіб.
Законопроектом пропонується, зокрема, заборонити проведення гастрольних заходів, театральних постанов, трансляцію телерадіоорганізаціями музичних творів, вперше оприлюднених після 1 січня 2014 року за участю осіб, пов’язаних з державою-агресором (зокрема, громадян Російської Федерації). Проведення заходів дозволяється, якщо відповідна особа до початку заходу надала організаторам письмову заяву про засудження окупації території України, за винятком передбачених законопроектом випадків.
Погоджуючись з необхідністю протидії російській пропаганді, що спрямована на поширення викривленої, необ’єктивної інформації щодо подій в Україні, як на території Російської Федерації, так і поза її межами, тим не менш вважаю за необхідно наголосити на наступному.
Вищевказаний проект Закону безперечно передбачає підстави для обмеження державою фундаментального права, що є одним з важливих засад демократичного суспільства і одним з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи – права на свободу вираження поглядів.
Як одне із фундаментальних прав людини, воно гарантується Конституцією України (стаття 32), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 10), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (стаття 19).
Стаття 10 Конвенції тлумачиться як така, що передбачає також захист свободи художнього або творчого та культурного вираження поглядів. Європейський суд з прав людини (далі – Європейський суд) вважає, що створення і поширення творів мистецтва значною мірою сприяє обміну ідеями та думками, а тому є важливим складником будь-якого демократичного суспільства. Про те, що право на вільне вираження своїх поглядів може реалізовуватись й в художніх формах, також йдеться в статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Під захистом перебувають не тільки зміст ідей і інформації, що виражаються, але і форма їх поширення.
Право на свободу вираження поглядів не є абсолютним. У своїй практиці Європейський суд виробив критерії розрізнення просто мови, яка може вважатись до певної міри образливою і яка захищається Конвенцією, та мови ненависті, яка не підлягає захисту. Так, за практикою Європейського суду ті, що «поширюють, підбурюють, сприяють чи виправдовують ненависть, яка спричинена нетолерантністю», можуть бути покарані у демократичному суспільстві (рішення у справі «Erbakan проти Туреччини», №59405/00).
Аналіз практики Європейського суду свідчить, що заборона поширювати інформацію та притягнення до відповідальності за її поширення може мати місце в зв’язку з контентом самої інформації, а не належністю поширювача до певної категорії осіб.
Однак, законопроектом пропонується обмежувати право на свободу вираження поглядів у формі поширення художніх творів на території України тільки на тій підставі, що учасником відповідного заходу чи автором твору є громадянин Російської Федерації. Умовою дозволу на поширення медіа контенту або гастрольних заходів пропонується надання розписки громадянином Російської Федерації про не підтримку політики Російської Федерації відносно України, включаючи окупацію АР Крим та військову агресію на території Луганської та Донецької областей України.
У цьому зв’язку, по-перше, викликає сумнів можливість досягнення мети законопроекту, а саме захист національної безпеки України в медійному та культурному просторі, шляхом примушування громадян Російської Федерації, здебільшого діячів культури, до надання відповідної розписки. По-друге, застосування положень законопроекту жодним чином не впливатиме на зниження рівня розповсюдження неналежної пропаганди та її впливу, враховуючи свободу розповсюдження інформації в Інтернеті. По-третє, необхідно пам’ятати, що право на свободу вираження поглядів також гарантує право не виражати свої погляди (ухвала Комісії з прав людини у справі «Strohal проти Австрії», заява № 20871/92). Людини щонайменше має право не мати жодних поглядів щодо відносин, які склались між двома державами. По-четверте, застосування положень законопроекту також призведе до обмеження можливості громадян України мати доступ до культурних заходів та творів.
Прийняття такого законопроекту парламентом очевидно не сприятиме досягнення поставленої мети, а лише призведе до негативних наслідків в сфері дотримання прав людини в Україні: порушення Україною своїх зобов’язань за статтями 10 та 14 Конвенції, погіршення міжнародного іміджу держави, виплат з державного бюджету сум справедливої сатисфакції, яку Європейський суд присуджує в разі визнання державою порушення положень Конвенції.
Захист національної безпеки України в медійному та культурному просторі, забезпечення дотримання стандартів прав людини в медійній сфері, недопущення використання медійного та культурного простору для розпалювання ворожнечі, розповсюдження мови «ненависті» наразі залишається викликом для України. Підтримуючи мету законопроекту та розділяючи прагнення його авторів запровадити правовий механізм недопущення мови «ненависті» в медійному просторі та культурному середовищі України, вимушена констатувати, що обрані засоби є помилковими та неефективними.
Досягнення цієї мети можливе запровадженням системи заходів як на законодавчому, так і на практичному рівнях. Стратегія дій та план заходів щодо цього мають бути розроблені з залученням професійної медіа спільноти та громадянського суспільства. Враховуючи чутливість сфери свободи вираження поглядів, вжиття відповідних заходів як на законодавчому, так і на практичному рівнях щонайменше концептуально має знайти підтримку експертів відповідних міжнародних організацій. Тільки таким чином можливо та необхідно знайти ефективний шлях досягнення вищевказаних цілей.
