Середнє Побужжя – регіон стародавнього активного і різнобічного господарського освоєння при родних ресурсів. Це невипадково. Воно займає середню частину басейну річки Південний Буг, що, у свою чергу, лежить "посередині" між най-більшими річками України – Дніпром та Дністром. Більше того, Середнє Побужжя розташоване у центральній (середній) частині лісостепової смуги й характеризується типе вою для неї (смуги) природию.
Краса природи Середнього Побужжя, мабуть, полонила й наших далеких предків, тому що саме тут сформувалась і ак-тивно розвивалась перша у Центральній та Східній Європі Буго-Дністровська землеробська культура (7–6 тис. р. до н. е.).
І в подальшому Середнє Побужжя неодноразово зазнавало розквіту й занепаду, його історія надзвичайно багата різнома-нітними подіями та відомими людьми, зафіксована у числен-них археологічних та архітектурних пам'ятках.
Довгий час центром цього своєрідного історичного регіону було містечко Брацлав, а Середнє Побужжя у XV–XVІII ст. отримало назву Брацлавщини, Брацлавської землі. Брацлав не просто розділяв долю Середнього Побужжя й Брацлавщини. Він був ніби символом у боротьбі за володінням краєм.
Місцевість, де знаходиться Брацлав, мабуть, була заселена давно. Про це свідчать численні випадкові знахідки матеріаль-ної культури, що зараз зберігаються у Брацлавському крає-знавчому музеї. Та й слід тільки піднятися на скелясте урвище над Бугом в центрі містечка, оглянутися навколо, і стає зрозу-мілим, що люди тут жили ще за сивої давнини. Поряд – і за-лишки руїн замку.
За вірменськими літописами, у 1059 р. серед міст, з якими вірменські купці вели жваву торгівлю, відзначено й Брацлав. Польські хроніки згадують його на початку XII ст. У руських літописах є назва поселення над Бугом – Браславль. Подальші згадки про Брацлав відомі з литовських літописів за 1362 р. у зв'язку з розгромом татарських військ литовцями, Князь Ольгерд, передаючи подільські землі небожам, наказав відновити старі фортеці й збудувати нові, зокрема й Браславль. Звідси й одне з пояснень походження назви містечка від братів Коріатовичів як нагадування про їх братську славу – Братслав. Є й інші версії. Згідно з однією з них, засновником містечка вва-жається якийсь слов'янин Брячислав.
Брати Коріатовичі недовго панували на Поділлі. Литовський князь Вітовт за допомогою польського короля Ягайла відібрав у них подільські міста, серед яких був і Брацлав. Він наказав усю натуральну данину й грошові податки підлеглих йому земель відправляти у Брацлавський замок. Для цього будували спеціальні комори. В околицях замку виникали замкові (при-писані до замку) села. Брацлав розбудовувався. У 1432 р. містечко відійшло до Польщі, але згодом його було знову повер-нуто Литві. У 1479 р. "татари много зла сотворили по Поділлю и около Браславля...", зруйнували й замок. Великий князь Олександр Казимирович у 1497 р. відвоював та відбудував замок і назвав його містом святого Петра-апостола. Зображення замку було на першому варіанті містечкового герба. Ось опис замку від 2 вересня 1551 р.: "Замок Брацлавль Подольский... за славной памяти короля Александра зарублен... на той... горе над Богом. А гора там замковая, от реки скала... высока и прыкра, як утята, приступу там нема. 3 другой стороны од поля гора тая замковая ровна з иншою горою, которая прилегла близко там через ров... Колодец почато было там на горе в замку копати и не пробыто скалы. Людей при замку в острозе землян, мещан и волощан было домов всех 730. Церквей грецких 7, осьма Ляцкая" [1]. Ліси й степи, що оточували Брацлав, були багаті на всяку дичину. В пожитках Брацлавського замку за 1552 р. відзначено широке розповсюдження зубрів, оленів, бобрів, лисиць, вовків та інших звірів.
У 1569 р. Брацлавщина стала воєводством, а сам Брацлав з З смутами укріплень та замком-цитаделлю отримав магдебурзьке право і герб: на червоному тлі хрест, посередині якого зо-бражено голубий щит з півмісяцем. Червоне поле брацлавсь-кого герба – то пам'ять частих боїв.
Брацлавське воєводство складалося з 2 повітів: власне Брац-лавського та Вінницького. Сюди ринула польська шляхта. Вона захоплювала землі, наклала на селян та міщан безліч податків: снопове, чопове, сторожове, медове, рогове, ставщина тощо. Католицькі ксьондзи та єзуїти почали наступ на православ'я. Повстання стали неминучими. У 1549 р. повстанці Северина Наливайка штурмом взяли Брацлав, а налякана шляхта випро-сила у короля право перенести ценгр воєводства у Вінницю. Лише після 1607 p., згідно з рішенням Варшавського сейму, Брацлав знову отримав статус адміністративного центру воє-водства. Поступово містечко стає одним з найбільших на Правобережній Україні. Тут проживало 6400 жителів.
На початку національно-визвольної війни XVII сторіччя Брацлав приєднався до повстання і у 1648 році був звільнений загонами Ганжі та Кривошапки. У наступному 1649 році міс-течко стає центром Брацлавського полку, очолюваного відомим полковником Данилом Нечаем. Територіально Брацлавський полк охоплював сучасну Вінницьку та більшу частину Хмельницької областей. Навіть Богдан Хмельницький двічі був у Брацлаві: у 1650 та 1655 рр, У січні 1654 р. на Переяславській раді Брацлавський полк і місто представляв полковник П. Лисиця. І в подальшому Брацлав залишався опорним пунктом у боротьбі українського народу проти шляхетської Польщі. У 1655 р. до містечка вступила козацько-російська армія, очолювана Богданом Хмельницьким і боярином І. Бугурліним. Турецький мандрівник Евлія Челебі влітку 1656 р. застав у Брацлавському замку "три тисячі козаків, озброєних списами" (1]. Саме містечко він описав так: “Место это на берегу реки представляет собой паланку (укріплення – ГД), огороженную частоколом и земляным валом. Внутри укрепления две тысячи крытых дранкой и камышом домов. Там и сям высились церкви" [2].
І знову нові й нові хвилі історичних подій проносились над Брацлавщиною. Тут були гетьманами Іван Виговський, Юрко Хмельницький, Павло Тетеря, Петро Дорошенко. За Андрусівським перемир'ям 1667 р. Правобережжя, а з ним і Брацлавщина, відійшло до Польщі. Дорошенко, не погоджу-ючись з таким рішенням, перейшов під опіку Туреччини. І так аж до кінця XVII ст. Брацлавщина переходила то до турків, то до поляків, то до місцевих гетьманів-авантюристів. Це був один з найважчих періодів в історії розвитку Брацлава і Брац-лавщини.
XVIII ст. теж пройшло у безперервній боротьбі місцевого населення проти польської шляхти й турків. 7–8 червня 1711 р. у Брацлаві зупинявся Петро І (йшла підготовка до Прутського походу), тут він вперше зустрівся з "господарем волозьким" князем Дмитром Кантемиром.
Після приєднання Правобережної України до Росії Брацлав став центром намісництва, а з утворенням у 1797 р. Подільсь-кої губернії – повітовим центром. Це було невелике містечко, де налічувалося 358 будинків. Великих підприємств не було, проте значного розвитку досягло кустарне виробництво. Дещо пожвавився розвиток виробництва після скасування кріпацтва. У 1873 р. у Брацлаві вже діяли пивоварня, завод свічок, трохи пізніше (1887 р.) збудували млин, 2 цегельні, друкарню тощо, На початку XX ст. Брацлав знову перетворився у одне з найбільших містечок Правобережної України. У 1910 р. тут мешкало 11 393 чоловіка, було 1 160 будинків, з них 592 криті соломою. На 16 фабриках і 53 ремісничих підприємствах працювало 132 робітники [3].
У другій половині XIX – на початку XX ст. у Брацлаві побувало, жило й працювало багато видатних людей. Про них тут пам'ятають і знають не лише з літературних джерел, але й завдяки багаторічній праці прекрасного краєзнавця, справж-нього знавця історії Брацлава Клавдії Миронівни Марценюк. Створений нею краєзнавчий музей – то скарбниця усього Середнього Побужжя.
Безумовно, що детально оповідати про всіх цікавих людей Брацлава тут неможливо. То окрема книга. Проте й промовча-ти було б негарно. Ось, наприклад, дід Федора Достоєвського, потомок старовинного литовського роду, був місцевим уніат-ським священиком. У 1821 р. дорогою у Тульчин і назад побу-вав у Брацлаві Олександр Пушкін. У 1872–1876 pp. один з відо-мих винахідників літака В. Ф. Можайський був у Брацлаві почесним мировим суддею. До останніх років свого життя (помер 1943 р.) тут мешкав винахідник першої польової кухні Ач П. Турчанович. "Патент на привелегию" він отримав ще у 1904 р. Тепер цей документ можна побачити у Вінницькому краєзнавчому музеї.
Навіть такий, на перший погляд, незначний факт, по-своєму характеризує брацлавчан кінця XIX – початку XX ст. Miщанин П. М. Костецький, власник першої у місті фотографії, в укритої 1900 p., за велику майстерність, "артистичне вико- гі ння" фотознімків був удостоєний золотої медалі Всесвітньої в- (ставки у Парижі.
Протягом XX ст. Брацлав розбудувався. Зникли дерев'яні й більшість глиняних під очеретом будиночків. Та й старих, оригінальних будівель залишилось мало. Одну з них – кам'яну церкву святого Миколая – почали будувати у 1817 р. й закінчили лі ше через 12 років. В архітектурному образі цієї церкви збережено традиційний купол-баню, пізніше, на жаль, замінений 2І незграбною прямою "скуфейкою". Збереглася у містечку й пам'ятка архітектури XVIII ст. – Брацлавський костьол.
З новобудов XX ст. у Брацлаві помітно виділяється гідро-електростанція. Її заклали 1949 р. у межах містечка на Південному Бузі, а 2 червня 1951 р. відбувся її урочистий пуск. Гідроелектростанція забезпечувала струмом містечко, МТС та 23 населених пункти району. У подальшому її спіткала доля усіх малих ГЕС Південного Бугу. Тепер вона у занедбаному стані, однак існує проект реконструкції, тривають підготовчі роботи.
До 1962 р, містечко Брацлав було центром адміністративного району. З ліквідацією району Брацлав увійшов до складу Тульчинського, а з 1964 р. – Немирівського району. Тепер у містечку налічується близько 4 тис. мешканців. Якихось особливих архітектурних чи природних пам'яток у Брацлаві немає, стороння людина, вперше проїжджаючи містечком, може й не звернути на нього уваги. Проте, коли ознайомиться з історією Брацлава, неодмінно схилить голову або зніме шапку. У сиву давнину – це один з економічних, культурних й адмі-ністративних центрів Правобережної України, наприкінці XX – початку XXI ст. – звичайне, але напрочуд гарне містечко над Бугом.
Григорій Денисик
1. Малаков Д. В. По Брацлавщине. – М., 1982.
2. Челеби Э. Книга путешествия. Земли Молдавии и Украины. – М.: 1961. – Вып. 1. – С. 235.
3. Памятная книжка Подольской губернии на 1911год. – С. 155–158.
