Золоті ворота, 1017–1024. Головна урочиста брама давнього Києва. Про їх будівництво згадується в літописі під 1037. Входили до оборонної системи міста, створеної Ярославом Мудрим. Зруйновані 1240 татаро-монгольськими нападниками. У 1648 біля Золотих воріт кияни зустрічали полки Б. Хмельницького. У 1750 ворота засипані землею. У 1837 розкопані і укріплені. У 1982 над руїнами Золотих воріт зведено павільйон, що відтворює пам’ятку вірогідно у первісному вигляді. (Вул. Володимирська, 35. Доїзд метром до ст. «Золоті ворота»).
Іллінська церква, 1692. Тридільна одноповерхова споруда з високою банею. На початку XVIII ст. поряд зведено невелику дзвіницю з наметовим верхом і бароккову браму, а в першій половині XIX ст. до церкви прибудовано класичної форми притвор і приділ. Віднайдені фрагменти розпису XVIII ст. (Вул. Почайнинська, 2. Доїзд автобусом NО 62).
Інститут шляхетних дівчат, 1838–1842. За проектом архітектора В. Беретті в стилі пізнього класицизму. До 1917 тут містився навчальний заклад, за радянського періоду – різні установи, зокрема НКВД, в застінках якого було замордовано багатьох діячів української культури та науки. Нині – міжнародний Центр культури і мистецтва. (Вул. Банківська, 1. Доїзд метром до ст. «Майдан Незалежності»).
Києво-Печерська Лавра. Український православний монастир, заснований 1051 монахами Антонієм і Феодосієм. В XI ст. став центром поширення і утвердження християнства в Київській Русі-Україні. В монастирі працювали літописці Никон, Нестор, Сильвестр, художники Аліпій, Григорій, лікар Агапіт. У 1240 був зруйнований і пограбований татаро-монгольським військом Батия. Така ж доля спіткала його 1480. У 1615 в ньому діє друкарня. В кінці XVI ст. отримує титул Лаври. Архітектурний ансамбль повністю сформувався у середині XVIII ст. Більшість споруд у формах українського барокко. Ансамбль органічно пов’язаний з рельєфом і формує вражаючий красою і величчю силует Києва з боку Дніпра. В 1926 на території Лаври відкрито історико-культурний заповідник.
Тут поховані В. Кучебей, І. Іскра і горезвісний П. Столипін (1862–1911), голова Ради Міністрів Росії; Д. Щербаківський (1877–1927), археолог та видатні церковні діячі. (Вул. Січневого повстання, 21, 25. Доїзд тролейбусом NО 20).
До складу ансамблю входять: Успенський Собор (руїни), 1073–1078. Перша кам’яна споруда Лаври. Був головним храмом монастиря. За свою багатовікову історію неодноразово зазнавав руйнацій, перебудов і добудов. В листопаді 1941 собор висадили у повітря агенти НКВД.
Велика дзвіниця, 1731–1744. Найвища монументальна споруда (96 м) в Україні, композиційний центр Лаври. Побудована в класичних формах за проектом І. Шеделя замість дерев’яної. Складається з чотирьох ярусів. На перших двох містилася бібліотека, на третьому – 13 дзвонів (збереглося 3), на четвертому – куранти.
Троїцька Надбрамна церква, 1106–1108. Над головним входом до монастиря. Після зруйнування у 1240 Успенського собору була головним храмом монастиря. Унікальна пам’ятка українського мистецтва XVIII ст. Має яскравий настінний живопис, багатий на місцеві типажі, історико-етнографічний матеріал та народні традиції. Підлога храму вистелена фігурними чавунними плитами.
Миколаївська церква, кінець XVII ст. В стилі українського барокко. В другій половині XIX ст. добудовано другий поверх. Належала Микільському шпитальному монастиреві, заснованому у XII ст. колишнім чернігівським кн. Святославом Давидовичем, названим Святоша, а в чернецтві – Микола, для хворих ченців. Згодом тут знаходили притулок козаки похилого віку.
Всіхсвятська церква, 1696–1698. Над Економічною брамою. Українське барокко. На початку XX ст. інтер’єр було розписано сюжетним і орнаментальним олійним живописом. Виявлені залишки розпису XVII ст. Дерев’яний різьблений позолочений іконостас XVIII ст. Одна з кращих пам’яток українського барокко.
Церква Різдва Богородиці, 1696. На місці стародавньої однойменної церкви. Дерев’яний іконостас виконано 1784 у стилі рококо. Мав срібні карбовані царські врата роботи Г. Чижевського. Інтер’єри розписані у 1817 І. Кв’ятковським.
Хрестовоздвиженська церква, 1700. На місці дерев’яної. У 1769 встановлено різьблений позолочений іконостас (майстер К. Шверін). У 1839 добудована трапезна. Інтер’єр розписано у XVIII ст. і в 1816. Сюжетний живопис виконано 1894 художником Д. Давидовим. Головний південний вхід пишно прикрашений ліпленими гірляндами в дусі народного декоративного мистецтва XVIII ст.
Дзвіниця на дальніх печерах, 1754–1761. Майстер С. Ковнір. Цегляна в стилі українського барокко. Висота 41 м. Пишно декорована ліпленням рослинного орнаменту.
Аннозачатіївська церква, 1679. Над горішнім входом до Дальніх печер. В 1796 дах покрито залізом, а баню – позолотою. У 1810–1819 церкву перебудовали, грушовидну баню було замінено новою, наметової форми. У XIX ст. інтер’єр розписано сюжетним і орнаментальним живописом. Іконостас різьблений, дубовий.
Трапезна палата з церквою Антоньї і Феодосія, 1893–1895. За проектом академіка В. Ніколаєва у старо-візантійському стилі. Двоповерхова споруда, до якої прилягає церква з великим сферичним куполом і п’ятьма позолоченими банями. На початку XX ст. трапезна і церква були розписані художниками І. їжакевичем і Г. Поповим за проектом І. Щусєва.
Ближні печери, 1051. Названі за близькістю до Успенського собору. Перші відомості про них у Повісті временних літ під 1051. В честь одного із засновників монастиря їх також називають Антонієвими. Загальна довжина 228 м, глибина 5–20 м. Підлога у 60-х pp. XVIII ст. вимощена чавунними плитами. Печери спочатку використовувалися як житло, потім як місце поховання. Особливості геологічної структури грунтів і постійна температура сприяли в ряді випадків природній муміфікації тіл померлих. Тут знаходяться 75 поховань, серед яких Антонія, художників Аліпія і Григорія, лікарів Агапіта і Даміана, Нестора-Літописця, церковного і політичного діяча Никона, єпископа Симона та ін. В Ближніх печерах збереглися три підземні церкви: Введенська, Антоніївська (XI ст.) і Варлаамська (1641). Всі вони мають мідні позолочені іконостаси роботи київських майстрів Ф. Коробки і 3. та Ю. Бризгунових (1813–1819).
Дальні печери, 1051. Вперше згадуються в Повісті временних літ під 1051. За іменем одного із засновників монастиря мають назву також Феодосіївських. Довжина 280 м, глибина 5–20 м. У 1826 підлога встелена чавунними плитами. Мають 45 поховань. В печерах є 3 церкви: Різдва, Феодосіївська з мідними іконостасами XVIII ст. та Благовіщенська з дерев’яним іконостасом поч. XX ст.
Крім вище згаданих пам’яток у Києво-Печерській Лаврі широко представлені зразки цивільної архітектури XVIII–XX ст. і фортифікаційних укріплень 1698–1701.
Кирилівська церква, серед XII ст. Збудована дружиною чернігівського кн. Всеволода Ольговича – Марією (як собор родового монастиря). УХІІ–ХІІІ ст. храм був князівською усипальницею. Спочатку церква була хрестово-купольною спорудою, увінчаною однією банею. Сучасний її вигляд з характерними рисами українського барокко сформувався в серед. XVIII ст. внаслідок перебудов за участю І. Григоровича-Барського. Інтер’єр прикрашає фресковий розпис XII ст. (близько 800 кв. м). Представлений олійний живопис XVII–XIX ст. Особливий інтерес викликають композиції, виконані М. Врубелем. (Вул. Фрунзе, 103. Доїзд тролейбусом NО 18).
Кловський палац, 1752–1756. Збудований за проектом Й. Шеделя П. Неєловим. Закінчив будівництво С. Ковнір, який вніс елементи української народної архітектури. Інтер’єр палацу розписано 1757. Зараз тут музей історії Києва. (Вул. П. Орлика, 8. Доїзд до ст. метро «Хрещатик»).
Маріїнський палац, 1745–1752. У будівництві брали участь архітектори І. Мічурін, П. Неєлов, І. Григорович-Барський. Фасади й інтер’єри палацу відзначаються багатством декору. Названий на честь дружини Олександра II імператриці Марії. Тепер використовується для проведення офіційних заходів. (Вул. Грушевського, 5. Доїзд тролейбусом № 20, автобусами Nо 15, 62).
Будинок музею українського образотворчого мистецтва (колишній Старожитностей і Мистецтва), 1897–1899. Архіт. В. Городецький, Г. Бойцов, в стилі давньогрецького храму. Пам’ятка архітектури т. зв. ретроспективного напрямку. (Вул. Грушевського, 6. Доїзд тролейбусом No 20).
Будинок учителя (колишній Педагогічний музей), 1911. Добудований у 1935–1937 архіт. П. Альошиним. Споруда в архітектурно-художніх формах неокласицизму. З 1912 діяв Педагогічний музей. У 1917–1918 pp. тут працювала Центральна Рада Української Народної Республіки, яка 22 січня 1918 у цьому будинку проголосила незалежність України. (Вул. Володимирська, 57. Доїзд тролейбусом Nо 12).
Миколаївський костел, 1899–1909. Споруджений за проектом С. Валовського архіт. В. Городецьким. Відображає структуру і декор Готичних соборів середньовіччя. Зараз тут працює Республіканський будинок органної і камерної музики, проводять богослужіння українські римо-католики. (Вул. Червоноармійська, 61. Доїзд тролейбусом Nо 11, 12).
Церква Миколи Доброго (дзвіниця), 1716. Не збереглася. Пам’ятка відіграє важливу роль у ансамблі історичної частини Подолу. (Вул. Зелінського, 6. Доїзд метром до ст. «Поштова площа»).
Набережно-Микільська церква, 1772–1775. За проектом архітектора І. Григоровича-Барського в стилі українського барокко на місці дерев’яної. Відзначається витонченістю архітектурних елементів фасадів та інтер’єрів. Значний художній інтерес становить іконостас у формах пізнього класицизму. Поряд у 1863 збудовано дзвіницю з церквою (архіт. М. Іконников) у т. зв. єпархіальному стилі. (Вул. Г. Сковороди, 12. Доїзд метром до ст. «Контрактова площа»).
Покровський жіночий монастир, 1889. Головний собор (1899) збудовано архітектором В. Ніколаєвим. До ансамблю входять келії, трапезна, корпус лікарні, брама. (Бехтерівський пров., 15. Доїзд тролейбусами № 16, 18).
Покровська церква з дзвіницею, 1766. За проектом І. Григоровича-Барського в стилі українського барокко. Іконостас виконаний у середині XIX ст. архіт. І. Штромом. Дзвіниця другої пол. XVIII ст., перебудована у XIX ст. (Вул. Покровська, 7. Доїзд метром до ст. «Поштова площа»).
Церква Миколи Притиска, 1631. Споруджена на кошти київського міщанина П. Залізного Гроша на місці однойменної дерев’яної. Хрещата споруда з однією банею у формах українського барокко, кілька разів перебудовувалася. В 1868 до храму прибудована каплиця. (Вул. Притисько-Микільська. Доїзд метром до ст. «Контрактова площа»).
Олександрівський Костел, 1817–1842. У стилі класицизму. Автор і виконавець проекту Ф. Мєхович. (Вул. Костельна, 17. Доїзд метром до ст. «Майдан Незалежності»).
