сб.07222017

Last updateT3_DATE_FORMAT_LASTUPDATE

Святий вечір в українських традиціях

Святий вечір в українських традиціях

Святий Вечір - одне з найбільш важливих родинних свят в Україні  та найурочистіших християнських свят.

Святкування Різдва Христового тісно переплелось з обрядами, що супроводжували язичницьке свято "Корочуна". Значення багатьох дійств набули християнського смислу, однак обряди - ритуали, пов'язані із хліборобством, пастушеством залишились незмінними.

Християни також виконували магічні дії з надією на великий урожай, приплід худоби, а також мир, спокій та здоров'я всіх членів родини.

 

При підготовці до зустрічі із новонародженим Спасителем всі члени родини мали підготувати як душу, так і тіло. У день перед Святвечором тримали строгий піст. Дозволялось трохи поїсти в обід тільки дітям.

Вечерю господиня готувала увесь передріздвяний день. До роботи вона повинна братись обов'язково з гарним настроєм, бо інакше їжа не вдасться, а це вважалось поганою прикметою.

Із Святвечором пов'язаний обряд приготування першої куті, її називали багатою, оскільки, крім неї готували одинадцять пісних страв, серед яких обов'язково мали бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею та капустою, картопля та узвар. Страви мають бути пісними, оскільки Святвечір припадає на останній день пилипівського посту.

Кутю традиційно готували з пшеничних або ячмінних зерен (на півдні України з рису).

Кутю ставили варитись ще удосвіта, щоб із першим промінням сонця вийняти із печі.

Пшеницю, з якої найчастіше робили кутю, не можна було мішати, бо вважали, що "пшениця на полі виляже". Гуцули вірили, якщо кутя із "верхом", то наступного року буде урожай, а в оселі - щастя, запала середина ж передвіщала лихо. На Житомирщині "мокра" кутя віщувала дощі влітку, а з ними і врожай.

Перед Святвечором господар під дверима закликає стихії та диких звірів на вечерю, щоб на наступний рік не робили шкоди. Жінка, щільно зачинивши двері господи, разом із дітьми в темряві не виходять із хати.

Після цих запросин батько повертається до хати не озираючись і зачиняє щільно двері. Тепер вже нікому не можна виходити із хати під час вечері. Тільки старші діти після трапези зможуть понести вечерю хресним та родичам.

На столі під час Святвечора неодмінно повинна горіти воскова свічка, яка знаменувала собою життєдайну силу - сонце, до якого підноситься бджола. Її вставляли в хліб. На Лемківщині та Галичині свічку ставили в кружку із ярим зерном, яке згодом підмішували до посівного.

Запалюючи свічку, господар проказував: "Світи, праведне сонце, святим душечкам і нам живим, грій землю-матінку, наші ниви, нашу худібку!".

Гасити свічку на Святвечір не можна, бо вона вважалась символом життя, тому мала догоріти до кінця.

На святу вечерю всі члени родини повинні бути вдома. "Боже сохрани десь заночувати в цю ніч, бо цілий рік будеш блукати по світу". Адже Свята вечеря - це спільна вечеря всього роду, символ домашнього вогнища. Покійні родичі за народним повір'ям також збираються на цю вечерю.

Після вечері посуд не мили, а залишали для душ померлих, які ще раз вночі прийдуть поживитись. На Західному Поділлі ложки всіх, хто був за столом, зв'язували докупи, щоб рід тримався разом на наступний рік.

Під час вечері часто їли зі спільних мисок, пили з однієї чарки, бо вважали, що доки так робитимуть, доти буде мир та злагода в родині.

Хоч вживати алкоголь під час посту вважається гріхом, на Святвечір дозволялось випити чарку-дві вина чи наливки.

Окремі тарілки та ложки ставили тільки для покійних родичів та тих з родини, кого не було вдома на Святвечір.

Після вечері, яка могла тривати й чотири години, спати лягати не можна, бо вважалось, що проспиш Царство небесне. До того ж господарі мали гостити із добрими духами, які завітали на Святвечір.

Не можна було спати, щоб в господарстві не поселились лихі духи, відьми, упирі, які блукають у цю ніч. Тільки під ранок, після "третіх півнів", коли вже все лихе не має сили й повертається туди, куди курячий голос не доходить - тоді господар може заснути й то насторожі, одягнений.

На Перший день Різдва не можна було ходити до сусідів та знайомих, проте обов'язково одружені діти: син з невісткою чи донька з зятем повинні везти "до діда вечерю" вже зі своїми дітьми. Ця "Родова вечеря" є символом єдності, об'єднання роду.

На Наддніпрянщині ця вечеря закінчувалась обдаруванням вже дорослих дітей та внуків. У гуцулів, а також у деяких селах Полтавщини та Чернігівщини Родова вечеря закінчувалась танцем - хвалою сонцю.

 

Україна туристична

загрузка...

загрузка...