ВЕЛЕС
Вельми любили та поважали наші далекі пращури бога Велеса. Вшановували великого мужа богині Мокоші за те, що єднав людську Душу з душею Сонця-неба, облагороджував її захопленням красою світу Божого.
Коли народився бог Велес, усе довкола зацвіло, засяяло, зраділо: звір у лісі, птиця в повітрі, риба у воді... Ніжна, ласкава мелодія заполонила мрії-надії людини, красою натхнення озвалася її душа у чарівній пісні і пішла мандрувати світом, прославляючи бога всеперемагаючої краси, наповнюючи душу добротою життя, сіючи поміж людьми любов і взаєморозуміння.
Усі сини та внуки бога Велеса — велети, і не лише тілом. Людина народжується з душею, а щоби душа гарнішала — її облагороднює бог Велес. Про таку людину кажуть, що вона обдарована Богом. Бог Велес — бог мистецтва, краси і музики, багатства і достатку людської душі, її щастя та любові.
Усі співці-поети, разом зі славетним співцем землі Руської Бояном, про якого у "Слові о полку Ігоревім" читаємо: "Віщий Бояне, Велесів внуче", є онуками бога Велеса, носіями та творцями героїчного епосу рідної землі.
У Рігведах, Священних книгах знань, оспівано бога Виласа — опікуна закоханих, сівача благополуччя, ошляхетнювача любові, виласкавця обдарованості. У давнину піснетворець звався ласкавцем, тобто людиною, натхненною Виласом.
Від початку світу бог Вилас-Велес поріднив людину з твариною, навчив її пасти тварин, брати від них молоко, вирощувати їх на м'ясо, шкіру та вовну-шерсть. Пастухам та чередникам подарував сопілку і став їхнім охоронцем від диких звірів. Навчивши людину запрягати тварин в плуга та воза, бог Велес став для орійця-хлібороба справжнім наставником. Він не тільки охоронець череди худоби на землі, але і тастух небесної отари хмар-корів у свого брата. Якось бог Велес виступив проти самого бога Перуна. Чи то хотів викрасти череду худоби у бога Перуна, а чи саму дружину громовержця, та розсердив його так, що той почав люто періщити небо і землю блискавицями. Кинувся Велес ховатися піддеревами, за камінням, перетворюватися в різних тварин. Після тієї боротьби пішов життєдайний дощ і взялося все рости і родити на землі, за що люди і вдячні Велесові.
Бог Белее охороняє та поповнює успадковане предками надбання — землю, худобу, внуків, будівлі та їхню багатющу скарбницю. Добрий бог привчив людину не вбивати тварину, а старанно доглядати та користуватися нею. Велес — опікун усього живого в лісах і на луках. Своїм всевидячим зором він пильно стежить за благополуччям звірів і птахів. Бог Велес здатен перевтілюватися у ведмедя — тоді він є господарем лісу. Найбільшого вшанування бог Велес набув за трипільської та післятрипільської доби, коли земля Оріани перебувала під сузір'ям Тільця. Іноді родовід Велеса виводять від волохатого ведмедя, який, за повір'ям, впливає на полювання і мисливське щастя. У предковічні часи існував культ ведмежої лапи та напівлюдини-напівведмедя, тому для мисливців і ловців ведмідь був звіром-тотемом, а його самого задобрювали урочистим принесенням жертв.
У Святу ніч разом зі Спасом — богом врожаю — бог Велес приходить до господаря у двір: розмовляє з худібкою, запитує, чи добре її доглядає господар, чи вчасно напуває, годує, чистить. Бо коли худібці добре, то й душа людини гарна. Бог Велес має зв'язок із потойбічним світом, а тому разом з добрими духами Лада дбає про хатню худобу.
Не один тиждень, а цілих два — після Різдва та перед Колодієм — вшановували люди великого бога. Ватаги жерців, переодягнених у вивернуті кожухи, з масками на обличчях, мандрували тоді вулицями, заходили у двори, стайні та хліви, проголошували магічні замовляння для здоров'я домашніх тварин. А коли приходила пора вигону худоби на пасовище, звідусіль стежками-дорогами йшли люди до святилища бога разом зі своїми стадами худоби, щоб освятити їх та принести Велесові щедрі дари.
Велес — покровитель волхвів, прабатьківських співців та поетів, які вміли надихати вольовою силою кожного орійця. Волхвів у давнину не вибирали, вони народжувалися небом і землею, пресвятою Божою таїною поєднувалися душею зі співучою душею рідного народу. Той, хто вмів складати пісні і переказувати їх людям, уже був волхвом. Словом стародавні ясновидці та віщуни вміли виражати свою волю, свою пристрасть і свої бажання, продиктовані їм зоряним небом предків. У піснях волхви оповідали про славних Велесових внуків, про їхні подвиги, обряди та звичаї, навчали людей, як праведно жити, Бога хвалити, рід шанувати, молитвами та працею душу удосконалювати. Всіма своїми навичками будівництва храмів, житла, кріпосних стін орій завдячує богу Велесу. Усі перекази, пісні, обряди, свята, танці народжені доброю душею наших дідів-прадідів, послані їм з неба добрим богом Белесом.
Мандрівник з далеких заморських країн першої половини X століття Ібн-Дусте так свідчить про знаменитих мудреців землі Оріани: "Мають знахарів, з них деякі й королеві наказують, мовби начальники їхні. Буває, що вони зводять жертвувати своєму творцеві все, що надумають: жінок, чоловіків і коней, а як знахар скаже, то того наказу ніяк уже не можна не виконати".
Для воїнів бог Велес, разом із Перуном, — найголовніший серед богів. Стаючи на захист землі батьків, Велесові внуки давали клятву: "Клянемось богам, в яких віруєм, Перуну і Велесу...". У договорах із греками Перун сприймається як бог зброї, а Велес — як бог золота.
Своїм богом Велеса вважали також люди різних ремесел та промислів: ковалі, гончарі, свічникарі, медовари, кожум'яки... Велес навчив людей робити та грати на різних музичних інструментах: домрах, сурмах, гудках, дудках, гуслях... Він подарував людині гарне тіло, високий ріст, гарний голос і слух. Бог Велес сам чудово грає на всіх музичних інструментах. Якось, коли між полянами і древлянами зчинилася кривава січа за "межу", яку не зміг зупинити навіть Перун зі своїми блискавицями, з'явився Велес із сопілкою в руках і так заграв на ній, так зачарував воїнів обох сторін сердечною печаллю, що вони опустили мечі й побраталися.
Особливо багато поетів-піснярів було серед купців. Постійним супутником купця-мандрівника завжди був струнний інструмент — гуслі чи кобза. Роль пісняра-поета навдивовижу вагома: коли він помирав, "то ставили в могилу напій, овочі та гуслі", щоб і на тому світі міг насолоджуватися грою та співом.
Доброму господарю бог Велес допомагав примножувати статки, був опікуном урожаїв. Наші батьки-діди вірили, що бородою Велес сягає землі, а в тій бороді, по витій шовком та сріблом-золотом, "тяга земна", джерело рослинності, життя і всіляких сил. За це кожен господар пошановував бога, залишав під час обжинків на кінці ниви пучок колосся — "Велесові на бороду". Справді-бо, вирощений золотий хліб-зерно — то багатство, краса і влада людини на землі, що дарує їй Бог. Тож і орій-хлібороб молився своєму богові: "Молимо Влеса, отця нашого, хай потягне в небі на многості суражів і хай зійде на нас сурі віщати, золоті кола повертаючи. То сонце наше, що світить на доми наші, і перед його лицем блідне лице огнищ домашніх. Сему богу огнику з мургли речемо показатися і встати з небес, і взятися аж до мудрого світу... І речемо йому ім'я огне-боже, і будемо трудитися, як і всяк день, моління утворивши, м'яко їмо і йдемо до полів наших трудитися, як боги веліли всякому мужу, що чинен трудитися на хліб свій".
Так записано у "Велесовій книзі".
Пишаються всюдисущим Велесом трави в лузі, ліси і поля, заквітчані сади з гаями... З радістю довкілля лине душа людини до небес, бо то все власи Матері-Землі, її щира та життєдайна любов до неба. Красою і ніжністю святого духа предків споглядає бог Велес із небесної сині на своє довкілля, щоби на землі скрізь були достаток, спокій, благо і мир.
Хоре — бог усеперемагаючої життєтворящої сили світла Дажбога, віддзеркаленої у місяці, ще з початку творення світу був призначений богами охоронцем сонячного світла уночі, аби своїм світлом освітлювати темне земне царство. Від початку життя, коли богиня Зоря вперше сповістила світ про народження нового бога, який зродився тоді в небі і почав жити на горі Хорив, де росте райське Дерево життя, став срібноликий Хоре божим слугою з сонячним оком "побоженька" — місяця, небесного чоловіка, прапрадіда орія-хлібороба. З тих незапам'ятних часів наші предки почали щиро вшановувати бога Хорса і місяця, бачачи, що місяць на небі не тільки найкраще небесне світило, а й божий слуга Сонця-Дажбога, який упродовж віків, удосвіта, невтомно споряджає золотогривих коней і возить по небу свого отця. Колись місяць був чужинцем у небі і вночі не світив, а з приходом у світ владики зоряного неба став місяць вірним слугою у Хорса, його божого світла, його пророчого часу, його майбутніх віків. Тому могутня, всеперемагаюча сила Творця всеправедного світла у місяці має великий гіпнотичний вплив як на кожне живе створіння окремо, так і на все суще на землі. Світло великого віщуна в небі — то майбутнє Матері-Землі та орія.
Наші діди-прадіди намагалися якнайкраще догодити великому богу, щоб, бува, не образився на людей, бо, не дай Боже, перестане тоді світити сонце, згине тепло і повернуться на землю вічний холод і тьма.
Споконвіку лине в небо молитва-благання орія до Сонця-неба давати землі плодотворне тепло, не приносити великої спеки, бути милостивим; споконвіку лине в небо молитва-благання орія до Місяця — до найбільш утаємниченого, замкненого для невігласів і чужинців, щоби світив уночі, вказував шлях подорожньому, відганяв усілякі нічні лихі сили від господарства, заспокоював душу, щоб тіло мало змогу відпочити та набратися життя. Ніч — могутня! Особливо передранішня — найбільше наповнена цілющими соками священних текстів предків:
"Ніч темна, ніч тишна, сидиш ти на коні буланому, на сідлі соколиному, замикаєш ти комори, двірці та хлівці, церкви й монастирі і київські престоли: замкни моїм ворогам губи і губища, щоки й пращоки, очі й праочі, щоб вони на мене, нарожденну, хрещену і молитвену рабу Божу Марію, зубів і очей не витріщали, гніву в серці не мали, щоб усе поважали і в добрих мислях мали".
З давніх-давен, коли Бог-Творець прикрасив небо сонцем, місяцем і зорями, а землю деревами і рослинами, небо-сонце стало великою святістю для людини. З неба-сонця падає життєдайне сім'я-дощ, яким місяць, коли сяє вночі, розбуджує на землі зерна життя та дарує їм плодючість. Хоре, бог нічного небесного горіння, розмножує життєвий вогонь Матері-Землі, творить у ясні місячні ночі перлисту росу, яка під час посухи рятує врожаї. Своїм світлом Хоре животворить ріки і моря, кожну рослину і травицю.
Бог Хоре дарує місяцеві всюдисущий життєтворящий дух світла Дажбога. Він помітно впливає на все суще, його величають боги й духи як на землі, так і на небі. Він — пан-володар у своєму зоряному володінні. Зорі — то сонцеві і місяцеві діти, Божі очі, які Господь запалює, коли людина народжується; коли ж вмирає — котить їх з неба. Якщо ніч місячна — Хоре розмовляє із Сонцем.
Якщо, як у народі кажуть, "місяць відквасив черево" — настає затяжне непогіддя, а на землю приходять розруха і війна; коли ж він синій — недуга і мор нападають на людей; якщо місяць у кружку — то несе воду у ріжку; щербатий — незабаром задощить; у молодика круті ріжки — невдовзі чекай мокви, а положисті віщують гожі дні. Місяць повний та ясний — бути сонцю. Це для орія-хлібороба найкраща прикмета, бо то — на здоров'я і високий врожай.
У повні місяця Хоре одягається в осяйні шати, прикрашені справжніми зірками, запрягає сріблястих коней у колісницю, з якої далеко розсіюються промені, і "пливе по небу", окутуючи місячним сяйвом солодко-дрімучі стрункі тополі, крислаті яблуні, широковіті липи. Там десь зачує, як мати кличе сина вечеряти, а десь, зачувши парубоче прохання, солодко усміхнеться крізь хмари закоханим. Особливо любить бог Хоре слухати пісню "Не світи ти, місяченьку, не світи нікому! Тільки світи миленькому, як іде додому". Тоді у дівочому серці озивається молитва зоряного неба предків і бажання бачити в нічному сяйві Бога — свого приятеля ніжних і таємничих дівочих почувань...
Великий Хоре освятив, позначив своїм сяйвом шлях внуків Дажбожих, прославив їх у нерозлучнім коханні вірною дружбою і славними нічними походами.
Срібнодзвонні чари, ніби цвіт, розливає скрізь Хоре особливо навесні, освітлюючи доріжку аж на край села. Бо якщо він не світить, то й зірки гаснуть. За це світло і любить місяць сина Божого, бо саме цієї квітучої пори ясному місяцю зоря вечірня вірна, наче юнакові дівчина.
Бог Хоре — покровитель шлюбних обрядів. У весільних піснях часто звертаються до сонця, місяця і зірок. Фігурками місяця і сонця, "шишками" оздоблюють коровай. Місяць і вечорова зоря — це символи молодого і молодої. Ясний місяченько — серед почесних небесних гостей на Святвечір, на коленім великім і малім святі. А ще його вельми поважають під час гулянь та ігрищ, коли влаштовуються ритуальні обрядові танці-хороводи.
Аби очистити місяць від людських гріхів, бог Хоре опускає його через кожні чотири тижні у пекло, де він знову відроджується. Орієць з давніх-давен помітив, що коли буває затьма місяця — це не на добро, бо віщує нещастя. На місяці в ясну зоряну ніч можна бачити знак Творця, котрий навіки залишив його, коли вперше брат убив брата. Це — Божий знак, аби люди завше пам'ятали про страшний гріх, учинений колись великої Святої неділі.
Місяця орій шанував завжди. З появою молодого місяця — хто побачить його вперше, той конче мусить помолитися, аби щастило цілий місяць. Та найбільшу увагу місяцю люди приділяли у замовляннях і шептах. Вирушаючи в далеку дорогу, варто згадати таку молитву:
Ти, Місяцю, який же ти ясний!
Ой засвіти на весь світ прекрасний!
Ой опусти вниз роги,
Засвіти по діброві,
Покажи всі в степу дороги. Чаклуни найчастіше звертаються до ясен-місяця, коли той уповні. Тоді ж приворожують коханих. Магічна дія роси за повного та нового місяця вважається вельми корисною, а лікарські рослини мають цілющу та чарівну силу. Відповідальні роботи теж бажано розпочинати цієї пори та до сходу сонця, коли місяць — з води і роси. При ущербленому місяці замовляють, щоб ущербилася і недуга. При цьому навіть краще, коли місяця зовсім не видно. Дуже великою силою наділені місячні, що ідуть у дівчини у перший рік. Ця кров, коли її нанести на поріг хати, має чарівну силу, домінуючи над будь-яким чародійством.
Уночі бог Хоре приводить до людей Сон — "кудлатого чоловіка з чотирма очима", доброго і зовсім не страшного, та ще його помічницю — Дрімоту. Тоді душа людини на зоряному Чумацькому Шляху зустрічається з душами померлих своїх предків, бачить свої переживання і мрії. Добрий дух ночі спускається з небес до дітей лагідною материнською усмішкою та добрими очима батька, а до закоханих приходить з потаємною любов'ю.
У коленого є свій ангел, який вночі охороняє сон людини та її душу. Це — зорі на небі. Коли вночі місяць іде відпочивати до свого зоряного палацу, а срібноликий Хоре починає спорядлеати золотогривих коней свого золотоликого батька, душа людини, умиротворена сном, пробуджується, щоби стати світлим ранком для почину нового дня.
