ЛУБЕНСЬКА ФОРТЕЦЯ 16–18 ст. Виникла наприкінці 16 ст. Служила фортифікованою резиденцією (замком) власників краю князів Вишневецьких.
Із фортецею пов’язані визначні події селянсько-козацької війни 1637–1638 під проводом П. Павлюка, К. Скидана, Я. Острянина, коли повстанці взяли її штурмом, а також визвольної війни 1648–1654, коли з Лубенщини був змушений відступити з польсько-шляхет. військами Я. Вишневецький. Фортеця розташована на узгір’ях високого правого берега річки Сули. Стрімкі схили навколишніх гір, ярів та балок, якими протікали річка Лубенка, ручаї й струмки, посилювали міць фортеці. Складний рельєф місцевості та функціональні вимоги зумовили розпланування фортеці на три взаємозв’язаних частини – замок, цитадель, перед замкове укріплення й передмістя.
У 17 ст. захисні огорожі укріплення складалися із земляних валів, ровів, дерев’яних башт (кількість яких, ймовірно, сягала 15), палісадів та рогаток. З часом ці укріплення занепали і на середини 18 ст. від них лишилися переважно вали, рови та поодинокі вежі над фортечними брамами. За свідченням плану Лубен 1748, до фортеці вело 2 воріт і 4 фіртки, а на її території розміщувалися: 3 храми («стара» мурована Варваринська церква, дерев’яний п’ятизрубний п’ятибанний собор Різдва Богородиці, дерев’яна п’ятиверха Троїцька церква), будинки полкової й сотенних канцелярій, школи, шпиталі, торгові ряди з відповідними крамницями й коморами, двори старшин, козацькі й міщанські оселі тощо. Загальна довжина фортечних укріплень сягала 1700 саж.
Фортеця втратила своє значення в 2-й половині 18 ст., а остаточно занепала в 1780-х pp., після скасування полкового устрою Лівобережної України. Залишки земельних укріплень фортеці простежуються на місцевості дотепер.
