Одне з найстаріших і найменших за чисельністю населення місто (2.4 тис жителів) України Сокальського району, розташоване на мисі при злитті річок Солокія і Жечиця.
В ІХ–Х ст. Белз імовірно був центром східнослов’янського племені бужан, яке увійшло до складу Київської Русі. Вперше місто згадується в “Повісті минулих літ” у зв’язку із суперництвом за нього в 1030–1031 рр. між польським і київським князями — Болеславом Хоробрим і Ярославом Мудрим. Цій події присвячена найсвіжіша визначна пам’ятка міста — пам’ятник на честь 950-річчя першої літописної згадки про місто Белз (1980 р., скульптор В. Савчук, архітектор Б. Черкес).
З XII до XIV ст. місто було столицею Белзського удільного князівства, що виникло в 1170-х роках. Замок (площею 220 х 190 м), від якого збереглися лише фрагменти валів, розташовувався між нинішнім руслом р. Солокія та її старицею. Тут народилися дві майбутні польські королеви — дружини Казимира Справедливого і Лешка Білого. Як і всяке заможне місто тих смутних часів, Белз не один раз піддавався нападам, і не завжди їх вдавалося відбити, але завдяки своєму вигідному положенню він завжди відроджувався.
З 1366 р. Белз входить до складу Польщі і через майже десятиліття (1375 р.) отримує міські права. В 1388–1462 рр. місто було вотчиною князів Мазовецьких, і після отруєння в один день обох останніх претендентів династії на белзький престол князівство припинило своє іс нування. На його основі створили Белзське воєводство, що проіснувало понад три сторіччя, до першого поділу Польщі в 1772 р. і приєднання цих земель до Австрії. Ще в XV ст. у Белзі почали селитися євреї, запрошені для пожвавлення торгівлі і ремесел. Згодом вони створили тут велику громаду і місто стало центром т.зв. Белзського хасидизму, що має свою династію цадиків, яка бере початок від Шолома Рокеача (1789—1855 рр.) — неформального проводиря ортодоксальних євреїв Галичини. Його послідовник цадик Аарон Дов (1880–1957 рр.) після Другої світової війни осів у створеному тоді Ізраїлі, де белз- ські хасиди дотепер представляють одну із найвпливовіших хасидських груп, що має свою синагогу в Єрусалимі. Всі збережені архітектурні визначні пам’ятки Белза були побудовані під час найвищого розквіту міста — в XVII ст. Найстарішою вважається вежа (1606 р.), розташована на розі площі Ринок, що, за переказом, служила для зберігання міського архіву.
Неподалік знаходиться комплекс споруд Домініканського монастиря, що сильно постраждав під час Великої Вітчизняної війни. Величезний Домініканський костел(1653 р.) нині належить римо-католицькій церкві, а храм поменше (колишня монастирська споруда) — Миколаївська церква (1635 р.), ще в 1784 р. передана уніатам (а в радянські часи переобладнана на магазин) — греко-католицькій. Найбільш душевно серед культових міських споруд виглядає цвинтарна дерев’яна П’ятницька церква (XVII в.). Серед громадських об’єктів домінує ратуша с чотирьохярусною вежею з годинниками, яка піднімається серед густих заростей парку. У Белзі подекуди можна зустріти ефектні особняки, що, на жаль, доживають свій вік.
