Місто (11.7 тис. жителів), центр району, розташований на крутому лівому березі р. Устя.
Перше документальне підтвердження існування Немирова знайдене в ярлику хана Менглі-Гірея за 1506 р., хоча є версія, що поселення існувало ще до навали орд хана Батия. Після Люблінської унії 1569 р. Немирів відійшов до Польщі. Через вигідне стратегічне положення міста впродовж наступних півтора століття за нього велася кровопролитна боротьба як внутріпольська (між магнатами Речі Посполитої і козаками), так і зовнішня (набіги турецьких і татарських орд).
З 1б40-х років Немирів належав князеві Я. Вишневецькому, під час Визвольної війни українського народу (1648–1654 рр.) з перервами був сотенним містечком Кальницького і Брацлавського полків, а в 1672–1699 рр. перебував у складі Сар-матського князівства Османської імперії, будучи якийсь час його столицею. На початку XVIII ст. містечко стає власністю Потоцьких, які відновили замок і палац. У ньому в 1737 р. Ю. Потоцький приймав дипломатів Росії, Австрії і Туреччини, що безуспішно намагалися досягти мирного компромісу і припинити російсько-турецьку війну. Всі архітектурні пам’ятки, що дійшли до наших днів, з’явилися в містечку в XIX–XX ст., оскільки в 1803 і 1811 р. Немирів згорів дотла. У тому числі чоловічий і жіночий корпуси (1815 р.) колишньої гімназії, будівлі Троїцької церкви (1876–1881 рр.), колишнього єпархіального училища (1881 р.) і млина (друга половина XIX ст.). Найбільш примітною архітектурною спадщиною Немирова є палац княгині Марії Щербатової, онуки Б. Потоцького (уродженої Строганової). За її вказівкою старий палац розібрали в 1880 р., а через п’ять років почалося будівництво нового за проектом Е. Крамажа. Легенда стверджує — палац будувався неймовірно довго (1885–1917 рр.) через те, що ворожка напророкувала М. Щербатовій смерть після його завершення. Пророцтво збулося дещо несподівано палац експропріювала радянська влада і в 1921 р. відкрила на території маєтку спочатку будинок відпочинку, а потім санаторій “Авангард”. Опорядження фасадів палацу остаточно було завершено на початку 1960-х років, і відтоді палац намагаються утримувати в зразковому стані. Біля парадних сходів відвідувачів зустрічають пошарпані часом скульптури левів, а в просторому холі — портрет колишньої хазяйки. Стежать тут і за парком, який після 1885 р. переробили на пейзажний.
Нинішній парк розташований на 85 га містить понад 150 видів дерев і чагарників. Його монументальною визначною пам’яткою є незначно, але дотепно видозмінений пам’ятник Леніну. На початку XX ст. за проектами петербурзького архітектора Пехлера побудовані “комунальні” архітектурні пам’ятки Немирова — водонапірна башта в парку і будинок електростанції (1903–1905 рр.). У роки радянської влади в Немирові встановлені пам’ятники поетові М. Некрасову (1971 р., скульптор О. Скобликов), що народився тут в 1821 р., і письменниці Марко Вовчок (1974 р.), що жила в містечку в 1855–1859 рр. Статус міста Немирів одержав у 1985 р., а наприкінці XX ст. став горілчаною столицею України.
