Місто (15.6 тис. жителів), центр району, розташоване на правому березі р. Сільниця.
Свою історію Тульчин веде з 1607 р., коли виникло королівське укріплення Речі Посполитої Нестервар. Через два роки король Сигізмунд III Ваза подарував його В. Калиновському. Під час Визвольної війни українського народу полковники М. Кривоніс та І. Ганжа штурмом взяли Тульчин, і він якийсь час був приписаний до Брацлавського полку, а в 1672–1699 рр., за-хоплений турками, входив до складу Сарматського князівства Османської імперії. В 1720-х роках у зв’язку з уга-санням роду Калиновських Тульчин переходить до Потоцьких.
Під час Барської конфедерації і “Коліївщини” у бунтівному 1768 р. Тульчинський замок-фортеця був зруйнований і більше не відновлювався. Істотно постраждало і довколишнє селище, але, як це іноді буває, саме з його відновлення починається золоте століття у розвитку Тульчина. В 1775 р. С. Потоцький переніс сюди свою резиденцію, в 1782 р. завершується будівництво нового палацу, а в 1787 р. містечко одержує Магдебурзьке право. Палацовий ансамбль (архітектор Лакруа) — найграндіозніша садибна споруда XVIII ст. в Україні. Двоповерховий палац і два флігелі (за об’ємом не поступаються палацові) з’єднані дуговидними одноповерховирається до іншого свого маєтку “Софіївки” в Умані, а у зв’язку з польським повстанням 1830–1831 рр. садиби були конфісковані Росією. Все найкоштовніше вивезли до Парижа. Великі мідні літери, з яких складався напис на фронтонах будинків, після польського повстання 1863 р. переплавили на покриття куполів Успенської церкви (1789 р). Після передачі тульчинського маєтку Військовому відомству в 1875 р. зник мідний дах, каміни, паркові скульптури і сам парк. У1796 р. фельдмаршал О. Суворов, призначений головнокоманду-ючим 80-тисячної південно-західною армією, обрав Тульчин своєю ставкою. Вона знаходилася у верхньому палаці Потоцького, який ще за життя полководця став центром Суворовського військового містечка. Тут фельдмаршал написав свою знамениту книгу “Наука перемагати”. Цей спочатку одноповерховий міський палац (1757 р.) пам’ятає багатьох знаменитих людей. Тут бували І. Котляревський, що служив ад’ютантом командуючого корпусом, майже всі декабристи, що обрали Тульчин центром своєї змови, а найвідомішому візитерові — О. Пушкіну — встановлено скромний пам’ятник У місті збереглося кілька стародавніх будівель, зведених в ХVІІІ–ХІХ ст., серед яких будинок де-кабристів, будинок П. Пестеля, кілька житлових будинків і будинок офіцерського зібрання, де тепер розміщується експозиція краєзнавчого музею. У 1954 р. у Тульчині було відкрито пам’ятник О. Суворову (скульптор Б. Едуардс) — точна копія спорудженого в Ізмаїлі.
