Ряд гризуни (Rodentia, seu Muriformes)
Із 55 видів відомих у складі фауни України, а сааме - 3-х видів зайцеподібних (Leporiformes), 20 видів немишоподібних гризунів (Non-Muroidea) та 32 видів муроїдних (Muroidea) — у складі сучасної спелеофауни зареєстровано лише окремі види.
Ступінь вивченості групи як компоненту сучасних спелеофаун невелика. Це пов’язано із випадковим характером перебування гризунів у печерах та переважною увагою дослідни- ків-теріологів до, насамперед, кажанів.
У сучасних печерних комплексах відомі знахідки таких родин:
Вовчок сірий, соня сіра Myoxus glis — (Myoxidae) — печ. Романія, Закарпаття (спостереження слідів та знахідка кістяка загиблої під час сплячки соні), печ. Затоплена (спостерігаються зимові сплячки сімей), печ. Славка, Поділля (в різний час послід близько 3–5 особин взимку 2000–2003 рр.);
Нориця руда, або лісова (Myodes glareolus (Arvicolidae)) — печ. Романія, Закарпаття (до 10 живих особин на дні вхідного колодязя, жовтень); печ. Кришталева, Поділля, вхідна галерея;
Мишак уральський (Sylvaemus uralensis Pall. (як “Apodemus sylvaticus”) — (Muridae)) — печ. Віллябурунська, Крим.
Мишаки жовтогорлий (Sylvaemus tauricus Pall. (“Apodemus flavicollis”)) — Закарпаття: печ. Романія (без деталей); Поділля печ. Кришталева (вхідна галерея).
Сучасні види за типом перебування в печерах формують дві екологічні групи. Перша — випадкові візитери “з квитком в один бік” (мишоподібні гризуни), яких виявляють живими чи загиблими від голоду у привхідних частинах печери
Друга група — гризуни, схильні до відвідування підземель. Такими, зокрема, є види родини вовчкових (Myoxidae), які на зимовий час переселяються в підземні порожнини, де проводять зимівлю у стані сплячки (гібернації).
Чисельність гризунів у спелеофауністичних угрупованнях низька і загалом визначається чисельністю їх популяцій у наземних фаунах. Фактично нечисленні знахідки сучасних видів є віддзеркаленням їх відносно високої чисельності на поверхні.
Через незначну і загалом випадкову присутність гризуни не відіграють помітної ролі в структурі підземних ценозів, принаймні як консументи.
Очевидно, що ця група хребетних не може виступати як закономірний компонент спелефаун, і вони є уразливими від самих умов підземель, оскільки не адаптовані до них (сенсори, температура, їжа). Проте, як і деякі інші групи (напр., амфібії), гризуни формують постійний “органічний струмок” із наземних екосистем у печерні ценози. Особливо це стосується усіх вовчко- вих та видів-домінантів з числа мишоподібних. Погіршення стану їх популяцій у суміжних з печерами наземних ценозах закономірно веде до погіршення загального стану спелеобіонтних угруповань.