Містечко Бережани (населення біля 18 тисяч чоловік) розташоване на берегах річки Золота Липа. Захоплює кожного, хто хоча б раз пройшовся його вуличками. Назва місцевості вперше зустрічається в історичних документах 1375 р. як давньоруське поселення. В 1530 році польський король передає Бережани могутній родині Сенявських з одночасним наданням поселенню статусу міста і магдебурзького права. Майже 200 років Сенявські визначали архітектурне обличчя міста і його історію. У зведеному для оборони Бережан Миколаєм Сенявським ренесансовому замку (що донедавна перебував у цілковитій руїні), сьогодні проводяться реставраційні роботи. Замок було збудовано в 1554 році посеред боліт і розливів річки. Опорою для його фундаменту служило безліч дубових паль, вбитих у землю.
Справжньою перлиною із каменю став збудований в північній частині дитинця замковий костьол. Центральна його частина вибудувана разом із замком, пізніше добудовано дві бічні каплиці у стилі ренесансу, гармонійно поєднані із центральною. Західна каплиця, добудована 1624 р., служила за усипальницю Сенявських. Авторами надгробних пам'ятників та оздоб стелі каплиці були Йоган Пфістер - один з найвідоміших європейських скульпторів першої половини XVII ст. та різьбярі Генріх Горст та Герман ван Гутте. Цинкові саркофаги тепер зберігаються у Пісковій Скалі, неподалік Кракова, а різьблені надгробки - в Олеському замку.
Бережанський замок в різні часи відвідувало багато видатних осіб: Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, саксонський курфюрст Август II і двічі - Петро І.
Після смерті останнього представника роду Сенявських, замок часто переходив з рук у руки і швидко занепадав. Австрійський уряд використовував його під казарми. Останній власник Бережан Якуб Потоцький (1863-1934 рр.) подарував замок для потреб польського війська, а на базі землеволодінь утворив фонд, метою якого була профілактика і боротьба з туберкульозом і раковими захворюваннями. Під час другої світової війни замок і костьол спустошено остаточно.
Окрім замку, варто побачити площу Ринок, з якої видно одразу три храми - церкву Святої Трійці (кінець XVII ст.), готичний костьол (XVII ст.), монастир бернардинів фундації Ми- колая Сенявського (ХУІІ-ХУІІІ ст.) та ратушу (1803 р). Ратушу увінчує вежа з годинником, встановленим у 1930 році.
На Вірменській вулиці знаходиться пречудова, але по-варварському знищена Вірменська Миколаївська церква (XVIII ст.) з неповторним священним гротом. Його кам'яні стіни хаотично вкриті штукатуркою, що нагадує сталактити. Цей грот мав символізувати Гроб Господній. Покидаючи рідні краї, кожен вірменин привіз із собою камінь для цієї унікальної святині.
Прогулючись старими маленькими вуличками Бережан можна побачити цікаві пам'ятні будинки та вілли: будинок на вулиці Валовій, що належав письменникові та адвокатові Андрію Чайковському; будинок отця Дубовицького, збудований 1908 року; колишню віллу інженера Рапфа на вулиці Братів Лепких; будинок на вулиці Вірменській - тут, ще гімназистом мешкав поет Маркіян Шашкевич; будинок банку на вулиці Банковій; будинок міської пошти; приміщення міської лікарні, яку збудували у 1894-1896 роках графи Потоцькі.
Про історію цього краю і його людей можна більше дізнатись, відвідавши чотири музеї, які розташовані у ратуші: краєзнавчий музей, музей Богдана Лепкого, музей книги і музей переслідування церкви.
18 вересня 1994 року на верхів'ї гори Лисоні (висотою 339 метрів) було відкрито пам'ятник січовим стрільцям. Він увіковічує прагнення українців до волі та мирного життя на своїй землі.
У вересні 1916 року тисячі людей ішли у лави січових стрільців, що були в той час підрозділами австрійської армії. Через бережанський край проходили фронти першої світової війни. Головні бої з російськими військами відбулися 2-4 вересня 1916 року. Ці вересневі дні стали прикладом жертовності і мужності українців у боротьбі за незалежність.
Нині до верхів'я Лисоні веде калинова дорога, а неподалік місця боїв, у Посухові, є цвинтар Січових Стрільців, які полягли на Лисоні.
