ЛЕЛЯ
Усе в світі мусить бути гарне: замріяний ліс і широке поле, голубе небо і чиста вода, мамина пісня і душа людини...
Щаслива Л еля у своїй всеобіймаючій любові. Та ще й гарна яка! Гарнішої за неї немає в цілім світі, бо вона — богиня кохання, цариця-володарка краси, а ще — першого весняного дощику.
Голубоока Леля з'явилася на білий світ від кохання землі та неба, з лона рожевих пелюсток троянд її чарівної матері, богині Всесвіту, премудрої Лади. Леля з'явилася в той час, коли білим лебедем полинув у розтривожений морок її щойно народжений брат-близнюк, бог світлого дня Полель. Від того небаченого досі кохання з'явилися на цей світ і ми, люди, а тендітна квітка-троянда стала символом великої любові богині Лелі, оберегом її таємниць.
Вибухнула тоді весна квітуванням-коханням, розлилася бездушна і холодна до того часу гладінь озер та рік, міцно обнялися у п'янких пахощах трави, дрібно затремтіли величними хвилями раніше байдужі до довкілля листочки та крони дерев; весело задзюрчало поміж камінням джерело, а в серцях людей з'явилося велике відчуття любові. Раділа вода, діброва, раділа молодь від п'янкої радості Лелі. Холодна блакить неба стала загадковою та чарівною.
Богиня Леля — це красуня, дівчина-весна, рум'яна, з розпущеними, як у молодої, косами, у зеленому з барвінку та перших весняних квітів віночку, з якого замість стрічок струменить чарами весна. Сорочка в неї вишита різнокольоровими пахучими васильками, та вже така тоненька! Поділ вишитий хмелем, а на шиї — дороге намисто. Взута Леля у червоні зі срібними підківками чобітки.
Після довгої холодної зими весна-красна приносить юнкам любов та веселощі, а згодом — одруження; тепле літечко господарям на добро-працю: оранку, сівбу, косовицю, жнива, пасовиська та добрий врожай, а господиням — працю на городах, щоб був достаток в оселі, було багато курчат, гусенят, каченят; малим діткам радість та втіху — коника, ігри, батіжки, щоб пасли худібку та ласували вишеньками, черешеньками, яблучками, грушечками; бабусям — приємне тепло та відпочинок, а дідусям — по кийочку. Бо ж узимку стареньким вельми тяжко ходити по льоду та по снігу. І худобині чудові подарунки — гарну травицю, запашне сіно на зиму. Садам, полям та городам — теплі, рясні дощики на урожай.
Сніг ще не зійшов, сонце ще на сході, а Леля вже не може дочекатися, коли дівчата з хлопцями постають на воротах або повилазять на дерева і почнуть її закликати:
Прийди, Весно, прийди,
Прийди, прийди, красна,
Принеси нам збіжжя,
Принеси нам красок... Леля завжди безмежно весела, хоча всевладна, за що її і любить Сварожич, за що її й кохає так палко вогненно-пристрасний бог Ярило. Навіть Мати-Земля з нею у великій любові. Колись закохався безмежно в радість-весну красень Ландиш. Та не змогла з ним залишитися добра та щедра весна. А коли пішла, почав ландиш гірко плакати, аж кров із серця забарвила його сльози у червоний колір. Став він ніжною конвалією зі сріблястими дзвіночками, які дзвонять неповторними пахощами того великого кохання. А сльози — то соковиті червоні ягоди, що народжуються з тих чарівних дзвіночків.
Навесні Леля спочатку посилає своїх вісників — пестливих легінів-вітрів, промені ніжно-ласкавого сонця, перший грім та блискавицю. Потім і сама сідає на крила птиць та прилітає на землю разом з різнобарв'ям квітів, веселим пташиним співом та гудінням жуків, а ще — з надією на краще життя: на урожай, приплід худібки, на збільшення родини. А з надією приносить у душу орія-хлібороба спокій, любов, радість та творче натхнення до праці. Бо в праці — його молодість, що надає йому сили, народжує красу та віру у незгасиме животворче тепло сонця Дажбога.
У давнину з чарівними веснянками-гаївками виходили хлопці й дівчата в поле, на луки, у ліс, підіймалися на пагорби й закликали весну:
Ой Весна, ой красна,
Що ти нам принесла?
Де зимувала, кого зігрівала?
А ми за тобою насумувались,
А ми тебе, Весно, навиглядались. Коли в нас панує зима, чарівна Леля відпочиває з батеньком у пташиному царстві раю, де Вирій і де живуть душечки родичів; звідтіля приходять і душечки новонароджених. Там вона веселиться з птахами, з душами родителів-прародителів і з душами маленьких діточок. Коли ж хрещений батенько-Сонечко відправляє свою донечку Л елю на землю, до нас приходить весна. Весна-паняночка має багато друзів. Найперші вірні друзі — це птахи небесні! Тоді відкриваються Небесні ворота, а з раю "калиновим мостом" вирушає з неба на землю Леля-Весна. А йде вона, як цариця, в оточенні легеньких ласкавих вітрів, дрібних теплих дощиків та численного божого птаства. Цю благу вість першою приносить на землю ластівка. Тоді настає велике і величне свято — пташка навіть гнізда не в'є. У день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а Бог передає Ураю золоті ключі відімкнути небо, щоб дощ землю змочив. Птахи — це вісники неба, що прилітають через Небесні ворота в образах новонароджених душ-дітей. Весняне сонце-небо, теплий ласкавий вітерець, краса землі народжують у людині творчість і натхнення:
Розлилися води на чотири броди. Тей, дівки, весна-красна, Весна-красна, зілля зелененьке! У першому броді соловей щебече, Тей, дівки, весна-красна, Весна-красна, зілля зелененьке! У другому броді зозуленька кує, Гей, дівки, весна-красна, Весна-красна, зілля зелененьке! А в третьому броді сопілочка грає, Гей, дівки, весна-красна, Весна-красна, зілля зелененьке! В четвертому броді дівчинонька плаче, Гей, дівки, весна-красна, Весна-красна, зілля зелененьке! Соловей щебече — садки розвиває, Гей, дівки, весна-красна, Весна-красна, зілля зелененьке! Зозуленька кує, бо літечко чує, Гей, дівки, весна-красна, Весна-красна, зілля зелененьке! Сопілочка грає, в улицю скликає, Гей, дівки, весна-красна, Весна-красна, зілля зелененьке! Дівчинонька плаче, за нелюба йдучи. Гей, дівки, весна-красна, Весна-красна, зілля зелененьке! Мало-помало ховається зима на півночі, у своєму царстві холоду й темряви, бо їй стає страшно, коли радісна процесія Лелі-Весни летить на крилах птахів. На інших крилах прилітають душі родителів-прародителів та душі новонароджених дітей.
Ластівки приносять господарям весну, лелеки — душі новонароджених дітей, зозулі — душі прародителів; жайворонки — весну на ниви і поля, соловейки — в сади і гаї; гуси, гоголі-качки, чаплі — радість весни рікам, озерам, а заразом рибам, ракам і жабкам. Орлички приносять весну в ліс. Тоді теплі травневі вечори наповнюються своєрідною музикою, веселим гудінням безлічі літаючих хрущів. Веснянки "Шум" та "Жучок" — то уподібнення весняному шуму-гомону, щоби скоріше викликати Лелю-Весну, віддати їй хвалу.
Осяйна Л еля прилітає до молоді з "веселками", "гаївками", "гагілками" та іншими веселими іграми. Разом зі своїм світлоносним братом Пол елем кружляють вони у небеснім танку, благословляючи живою водою та світлим вогнем землю і все живе на ній до родючості.
Найбільше подобаються Лелі хороводи дівчат, коли з першими птахами закликають весну. Обраницю Лелю-Лялю, як весільну наречену, заквітчують так, щоб вона вся була вкрита зелен-зіллям та зеленими листочками липи, бо то — її священне дерево. Біля ніг кладуть віночки з квітів як ознаку чистоти і незайманості та різні молочні страви. Довкіл Лелі дівчата починають вести танок:
Ой Лелю молодая, ой Лелю!
Ти в'ючая, ой Лелю!
Ти по горниці пройди, ой Лелю!.. Після магічно-чарівного хороводу та пісень-веснянок Леля роздає дівчатам віночки, а вже кожна з них відколупує крихітку масла та сиру і запиває молоком. Кожній достається ще й чарівна крашанка. Віночки дівчата бережуть до наступної весни. Хто найкраще просив осяйну Лелю, тому вона подарує "милого" на весілля, а Мати-Лада дасть кожній світлосяйну обручку, бо так завжди має бути на білім світі. Того хочуть небо і земля!
Незлічити закличних пісень-веснянок! У них закодовано таїну вічності орія. Пригадаймо веснянку "Кривий танець", в якому теж не можна знайти, де початок, а де кінець:
То вгору, то вдолину,
То в ружу, то в калину... Як сонце по небу: то сходить, іде вверх, то йде вниз — заходить, так і людське життя: народження, життя, повне сил, іде вгору, а згодом знижується, заходить — людина помирає. Веснянка-гаївка "Кривий танець" символізує те, що лютого, злого змія-напасника вже поборено, як день поборює ніч, а зиму — весна-літо. Ця тисячолітня гра-містерія єднає небо, землю і воду; народження, життя та смерть; батька, матір і дитину та оберігає душу орія-хлібороба на безконечному, тернистому шляху у зоряне небо до предків.
"Кривий танець" — то вічність! Вибравши посеред себе свою найврод-ливішу "Лелю", дівчата прикрашають її зеленню, а на голову одягають вінки зі свіжих квітів. Садять на зелен-луг трьох дітей, котрі ніби утворюють трикутник. Леля-Ляля веде довгий ключ дівчат, які йдуть поодинці, тримаючись за руки, і роблять хоровод-рух руками то вгору, то вниз поміж цих дітей. Таким чином, безупину й без кінця у тому "Кривому танці" людина намагається знайти кінець, пізнати смисл життя і таїну народження та смерті. Ті плетені вінки юнки не несли додому, а йшли до річки і, прикріпивши до них запалені свічки, пускали за водою, аби богиня Леля, ця дорога дівочому серцю весна-паняночка, принесла кожній Ладо-царенка, любенького парубочка, а з ним — любов, вірність та надію.
Свято воскресіння весни-сонця божественної Лелі наші пращури святкували в її великий день — 23 квітня. Це дівоче свято люди називали " Л ельником", а пісні — "ладовицями", щоби чарівниця Леля берегла лад у душі. Напередодні була Красна Гірка, велике свято Матері-Лади, а згодом наставало свято богині Майї — 1 травня, на яке Леля і Лада запрошувалися як почесні гості, бо тоді богиня Майя "маює" травами землю та вкриває листям дерева. Наступного дня усі три богині справлятимуть разом з птаством Солов'їний Великдень, бо в цей день вони прилітають. Тоді ж люди слухають, скільки накувала зозуля, та моляться про своє довголіття і здоров'я.
Соловейко — найулюбленіший птах богині Лелі, який першим вістить тепло та розвиває сади. Мине ще трохи часу, сади перецвітуть, мало-помалу затихне й пісня солов'я. Та, врешті, минуть і пахощі житнього літа, розтане смуток холодної зими і знову прийде Весна-Леля, затарахкотить запряжена золотогривими кіньми колісниця Перуна, блисне раз-удруге в небі вогненна його блискавиця — утече зима не оглядаючись. Тоді Леля-Весна знову радісно прилетить і цвітом-коханням заспіває, а з нею вкотре у віках заспівають пісні-веснянки вічної любові і люди.
ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ
