ПИСАНКА
На зорі життя людини, коли Всевидяче Око у непроникному мороці творило простір, Сокіл-Род народив золоте яйце, яке всередині мало не жовток з білком, а зародок цілого Всесвіту. Безмежний Хаос тьми своїм чорним крилом хотів знищити щойно створений світ, затьмарити своїми непробудними кудлами. В ті глибокі доісторичні часи Бог-Творець замкнув те страшне зло на дванадцять залізних замків за дванадцятьма залізними дверима у підземеллі та доручив богу Сварогу міцно прикувати страхіття до високої стрімкої скелі дванадцятьма залізними ланцюгами. Лише раз у рік послаблюються ті пута, і тоді Сатана посилає дванадцять своїх посланців навколо світу, щоб ті підглянули, чи не ослабла часом у людей любов до життя. Коли людська любов перемагає зло, Сатана від цього знемагає, а залізні пута ще міцніше стискають його. Коли ж посланці кажуть, що люди стали жити гірше та сваряться між собою, поганин радіє так, що аж гори трясуться, а ланцюги його послаблюються. Особливо він цікавиться, чи пишуться ще писанки, чи не забули, бува, люди прадідівського звичаю вшановувати прародителя світу. Коли не забули, для нього то найстрашніша звістка: тоді він реве, як звір, намагаючись розірвати пута. Лише грім і блискавка бога Перуна втихомирюють ту лють.
Принесли людям писанки птахи. Якось була дуже сувора зима. Божі створіння не встигли відлетіти до Вирію-раю, почали замерзати та гинути. Люди позабирали усіх птахів до своїх теплих осель, відігріли, а коли надійшла весна та почало сильніше пригрівати сонце, птахи полетіли у Вирій. Не забарившись, повернулись відтіля, а на крилах своїх разом з чарівною весною принесли усім писанки. З того часу з приходом Великого весняного дня почали відзначати свято Весни-Землі-Води-Сонця та писати писанки.
Спочатку яйця фарбували в один колір без узорів, переважно у червоний, бо за ще стародавнішим культом поховання покійників посипали жовтим піском або охрою, що нагадує жовток яйця. Такі яйця і до сьогодні називають крашанками. Коли птахи скинули з неба писанки, люди навчилися розписувати яйця магічною візерунково-орнаментною символікою, у такий спосіб виявляючи особливу шану предкам.
Птах — то вісник сонця, бо несе людям втіху з неба. Наші діди-прадіди вірили, що перелітні птахи знають більше за нас, знають таїну життя і місце, де є тепло; знають, куди летіти і коли повертатися, бо носять у собі яєчко — символ Бога-Сонця, народження і воскресіння. Усі птахи починають нести яєчка і висиджувати пташенят лише з приходом весни, а жовток, захований за "двома брамами", своїм кольором і формою дуже нагадує сонце, яке вони приносять з собою. Тому яйце і стало своєрідним амулетом, за допомогою якого людина привертала до себе добрі сили, а злі — відвертала. Наші предки вірили, що в писанці зосереджена чарівна магічна сила, наділена особливою святістю приносити добро, щастя, любов та достаток.
У давні часи писанки писали на великих яйцях — журавлиних, лелечих або гусячих. Знайдено кілька гусячих писанок X століття. Керамічні писанки із кульками всередині виявлено в деяких похованнях наших предків. Кульки, які при струшуванні постукували, були оберегами і відганяли злі сили під час переходу в інший світ.
Процес виготовлення писанок досить складний. їх починали писати за три-чотири тижні до Великодня. Робили це переважно матері (дівчатка при матерях лише допомагали) у чітко визначений час, з певними молитвами-заклинаннями та зображенням чарівних знаків-малюнків відповідними кольорами.
Аби передати писанці чарівну силу, спочатку потрібно здобути живий вогонь. Лише при вогні від життєдайного сонця, магічна сила якого передавалась деревині, можна було писати писанки.
Чарівна сила писанки була й у тому, що вона писалась чистим бджолиним воском. А віск, як вважали у давнину наші діди-прадіди, виробляли з меду, що збирався з квітів, які, у свою чергу, одержували його від сонця-неба. А з квітів, за стародавніми віруваннями, народжуються і приходять на світ божий діти.
Мати-господиня писала писанку лише тоді, коли "свято" провела день, ні з ким не посварилась, не "згрішила" та була "чистою", адже писанка то символ добра й сонця.
Писали писанки тоді, коли починали "снувати по кутках діди", тобто коли смеркне; інколи продовжували свою копітку працю аж до "третіх півнів". У повній тиші, причому нікого чужого в хаті не повинно було бути, кожна господиня починала чаклувати для свого добра і затишку. То була велика святість, навіть дітям не можна було підступитись до матері — просте яєчко на їхніх очах перетворювалось у чарівну писанку. Тоді ніби весь прапрабать-ківський рід уміщався разом з добрими маминими очима на добрих працьовитих маминих руках.
У такому ж благовійно-молитовному настрої, після закінчення денної праці, майже в кожній оселі щовечора тихо линула пісня-веснянка, заколисуючи дітей та дорослих. У такі вечори, скропивши припічок свяченою водою, господиня розкладала із сухих скалок невеликий живий вогонь, ставила черепок з чистим бджолиним воском, щоб розтопився. Помолившись, сідала на стілець, вкритий вивернутим кожухом, і брала чисто вимите біленьке яєчко. Коли воно висихало — починала писати.
У приготовлені фарби вливались по кілька крапель освяченої чарівної "благовіщенської", "стрітенської", "купальської" та "водохрещенської" води. Раніше жовту фарбу видобували з яблуневої кори, чорну — з вільхової кори та з чорної рожі (мальви). Червону отримували із суміші цибулиння, вільхових опилків, дубової кори та деяких квітів. Зелену добували з озимини, омели та барвінку. Бронзову — з гречки (полови), цибулиння, дубової та вільхової кори; фіолетову приготовляли з пролісків, рясту та інших рослин.
Червоного кольору крашанка призначалася сонцю й виказувала радість життя, а для молодих — любов та надію на одруження. Жовтий колір — місяцю і зіркам, а в господарстві означав урожай; блакитний колір призначався небу, повітрю, а отже й здоров'ю; зелений — весні, воскресінню природи, що є ознакою багатства рослинного і тваринного світу; бронзовий вказував на плодючість та багаті дари Матері-Землі; чорний з білим — шана душам померлим, подяка за опікунство від лихих сил.
Чорний колір знаменував пору досвітку та ночі до третіх півнів, тому така писанка особливо зачаровувала злі сили.
Писанку розписують воском за допомогою писачка. Вмочивши його у віск та зробивши потрібний орнамент, господиня занурювала яйце у відповідну для писанки фарбу. Обсушивши писанку, знову робила писачком потрібні для орнаменту візерунки, кривульки, крапки чи щось інше та опускала в нову фарбу. І, знову обсушивши, якщо потрібно, дописувала орнамент. Розписану писанку відкладала до Великого четверга. У Великий четвер такі писанки клали у велику череп'яну миску та ставили в піч. Коли віск розм'якав, миску з писанками виймали з печі, обережно витирали м'якою чистенькою ганчіркою. До кожної писанки промовляли завжди інші слова, однак чарівні.
Найбільш розповсюдженою була писанка із зображенням Дерева життя. З прадавніх часів така писанка стала символом безсмертя життя орія, дарованого йому зоряним небом предків. Бо дерево — то диво з див: восени помирає, а навесні оживає знову.
Трикутник завжди символізує три чинники — воду, повітря і вогонь, а ще — матір, батька і дитину. Окрім того, трикутник — то заповіт батьків-предків, пересторога для нащадків.
Писанка, яка має сорок клинців-трикутників, пов'язана з усім життям та з чарівним числом три. Кожен клинець має свій смисл і молитвоприсвячений життю — сонцю, місяцю, зорям, воді, повітрю, оранці, посіву, проростанню, дозріванню хлібів, збору урожаю, молотьбі, саду, пасіці, приплоду худоби... Далі клинці присвячувались родині: народженню, добру, щастю, одруженню...
Писанка з кружечками, від яких відходять короткі рисочки, що нагадують сонячне проміння чи ніжки жучків, символізує природу, зокрема ліс-шум, та віщує прихід весни з її розмаїттям.
Пташина писанка, на якій не обов'язково було малювати цілого птаха — частіше малювалось око, крильце, пір'ячко, гребінчик, головка, теле символізувала прихід весни і була оберегом від усього лихого.
Півень відвертав блискавку та грім, тому писанку із зображенням півня клали під кут хати, аби вберегти її від блискавки.
Зображення колосся на писанці віщувало високі врожаї. "Бджоли" — то умилостивления душ предків. Кладучи таку писанку під перший вулик, пасічник сподівався на роїння бджіл.
Писанкою "худібка" чаклували на добрий стан та приплід худоби.
"Молодечі" знаменували кохання, одруження та здійснення мрій дівчини.
"Дитячі" були символом народження та продовження людського роду і тваринного світу.
Писанка "сонце" вважається чи не найстарішою і наголовнішою, бо присвячувалась богу сонця Дажбогові. Символом сонця був кінь. Така писанка причаровує сонце для добра і життя на землі, возвеличує його у різноманітній символіці триніг, роле, свастик, променів, восьмираменних зірок тощо.
Поруч із найбільшими богами: Перуном — богом блискавки та грому, Дажбогом — богом сонця, Сварогом — богом вогню та прабатьком усіх богів, Стрибогом — володарем усіх вітрів, яким присвячувались різні священні тварини: півні, коні, бики ("небесні олені", приміром, за давніми віруваннями предків, породили усіх тварин на світі), наші прародителі з любов'ю вшановували й Берегиню-Ладу — велику матір усього живого. Ще з давніх часів, коли у наших пращурів мати була повелителькою роду та племені, зображення богині Берегині, обов'язково з піднятими вгору руками, стало символом народження усього живого, а з плином часу і символом орія-хлібороба, який можна бачити сьогодні у Золотому Трисутті.
Писанки "пояси", що мали дев'ять кілець-смут різного кольору і які здебільшого писали старенькі бабусі-знахарки, відмовляли "вроки", відганяли злих духів, Перелесника та родинну зраду чоловіка чи жінки, всі лихі хвороби-недуги, зокрема пропасницю, болі живота чи голови...
"Безконечник", або "кривулька", символізував таємницю вічності людського життя — народження і смерті; вічності небесних тіл, зокрема сонця та місяця; безконечну зміну дня ніччю та безконечну зміну пір року — зими на літо тощо.
Писанка "ворота" — то є той чарівний кленово-калиново-вербовий міст, яким приходять від сонця з Вирію новонароджені душі та відходять у Вирій діди-батьки.
Саме тому на Великдень на знак побажання-ворожіння дарували писанки, але не всім з однаковими символами-знаками та з однаковим зафарбуванням. Дітям давали здебільшого писанки з яскравими фарбами; молоді — з символами сонця; господарям — сорок клинців; старцям — з чорним кольорами та з поясами "небесних воріт". Такі ж писанки приносили і на могили батьків. На могили дітей писанки малювались зі світлішим фоном.
Писанки клали також покійникам у домовину, коли людина помирала під час Великодніх свят. З покійниками христувались, розбиваючи писанку об надмогильний хрест. Померлим дітям завжди кладуть писанку. Кладуть її під час великих свят і в ясла до корів та коней, щоб корови телилися та добре давали молоко, а кобили жеребилися. З писанками та посвяченими галузками верби вперше виганяють на пасовисько худобу. Писанки розкидають по грядках, щоб була гарна городина, та кладуть у гніздо, виймаючи за хвилину до того, як мають саджати квочку.
Здебільшого для писанок відбирають яйця від "первісток" — молодих курочок, що перший рік, як почали нестися. Коли в господині з якихось причин не було півня, то яйця мусили міняти в сусідів. Вважалося, що незапліднені яйця на писанку вживати не годиться, бо в господарстві тоді буде все неплідне.
У Великий день весни писанка привертала парубку кохання дівчини, а тому він ховав цю писанку, щоб ніхто не наврочив. Бездітні жінки, щоб діждатися дитини, три роки підряд мусять писати по дванадцять писанок, розмальованих квітами, та роздавати їх дітям. Квіти, за віруваннями предків, — то обличчя ненароджених дітей. У перший-другий день Великодня всі, від найменшого до найстаршого, повинні мати при собі писанку і без неї нікуди не виходити.
Здавна дітей вважали посланцями неба і Вирію, тому саме їх найпершими ще вдосвіта на Великодень обдаровували. Здавна у ці дні діти збираються на свої дитячі великодні ігри. "Червоному яєчку" вони завжди особливо раді. Цокання, або товкання, відбуваються в різних місцях. Побиту писанку чи крашанку отримує той, хто її "витовкав". Дорослі цокалися зрідка, а старі бабусі загадували: чия писанка чи крашанка розіб'ється раніше — та раніше помре.
Коли поганин Сатана отримує від своїх посланців вісті, що люди ще пишуть писанки та вшановують першоптаха Рода, а отже, і світ, сильно лютує тоді та іноді шугає темними крилами-хмарами у благодатне небо, але не в змозі затьмарити світ. Великий грім Перуна розбиває блискавицями той морок, і божественна сльоза омиває всім душі, зачаровує їх на віки вічні своїм ласкавим сонцем та плодотворним теплом життєдайної Матері-Землі.
ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ