УРАЙ-РАЙ
Бог Перун навесні — грізний бог для нечистої сили. Урай тоді — пастух небесних корів-хмар, котрих бог вітрів Стрибог роздмухує по всьому небу. Коли ж небесна німфа, богиня Хмара, доїть своїх корівок, то на землю падає дрібний теплий дощик.
Урай-Рай — бог родючості Землі-Матінки, сторож полів та врожаїв, бджолиного медозбору. Він і поле заорює, він і свійськими та дикими тваринами опікується.
Колись у непримиренній боротьбі бога світла Білобога зі злою темрявою Чорнобога Урай-Рай переміг зимові сили та вбив многоголового змія — кривдника людей, тому й став символом незгасимого сонця Дажбога. Ось чому боги прозвали його хоробрим воїном, а славні вої-ратаї почали називати його іменем своїх дітей.
Навесні Урай-Рай для орія-хлібороба — наче справді рай, бо він — божий ключник, який відмикає Небесні ворота, щоби йшло тепло, та випускає на землю дощ, аби все росло, все зеленіло і щоб:
Зазеленіли гори, долини, Тори, долини ще й полонини. Пішли голоси по всіх низинах, По буковинах, по всіх річинах, Та по річинах, по кирпичинах. Усі низини зазеленіли, Всі буковини сі зашаріли. Та зозулечки повилітали, Повилітали, защебетали. І всі сі річки порозмерзали, Всі сі кирнички повиповняли, Пообцвітали все лататтям. Та всі овечки та заблеяли, Всі ся вівчарі ізрадували... Коли Леля-Весна вступає у свої права, а худоба проситься на пасовиська, тоді, власне 23 квітня, приїжджає з небес на землю, весь у білому вбранні, білий з себе, молодий красень Урай-Рай — світле божество чистого неба. Підперезаний перевеслом-ожиною, до якої прив'язані три сурми: золота, срібна і мідна, він сурмить ними — і все навкруги зеленіє. Недаремно святого
Урая люди називають Раєм, бо він для людей — то вічно зелений Вирій, де росте райське Дерево життя, у верхів'ї 'якого перебувають птахи та душі предків, і де спочиває гаряче, благодатне, животворне Сонце.
Чарівна Леля, донька богині Лади, заквітчує землю, Лрило збуджує її, а Урай-Рай по полю ходить, хліб-жито родить, зачаровує ниви від вогню, граду, бурі та буйних вітрів.
Святий Урай-Рай — опікун ланок, особливо молодих, і дівчат. Дівчатам, які моляться до нього, він посилає добрих женихів і робить їхнє подружнє життя щасливим. Моляться йому і пастухи. В селі пастуха-чередника вважають потрібним чоловіком, його вибирають на сході села: він має бути чесною та порядною людиною, а ще — добрим і ласкавим до худоби. Йому нічого турбуватися ані про їжу, ані про одяг. Усією громадою селяни годують по черзі пастуха й підпасичів. За потреби його достатньо забезпечували і сорочками, й онучами для постолів та й постолами. Як і їхній небесний патрон, пастухи теж підперізуються огудиною з ожини, бо то — символ чистого святого неба, що відкривається під час спалаху блискавиці Перуна. З такою ужівкою молена йти на широкі пасовища і не боятися вовка. Після богослулеіння та жертвоприношень пастух складав присягу чесно і віддано виконувати свої обов'язки. Коли на полі отелиться корова чи вівця приведе ягня — пастух мав доглянути новонароджених. Частенько протягом усієї весни він приносив в село на руках новонароджених ягнят. Упродовж літа, але до закінчення пасовиська, пастух не мав права стригтися.
Урай-Рай — вовчий пастух, а вовки — то собаки-пси Урая, як і в Лісовика. Тільки Лісовик леене їх туди, де народи воюють один з одним, і жене їх пугою. Тоді дуже гримить. А коли навесні Урай-Рай сурмить у сурми, то може нагнати звіра на ловця або відігнати, коли того оточили вовки, — вони враз розбігаються, як ті зимові хмари, що першого весняного грому мають щезнути. Урай-Рай — покровитель ловців.
Він оберігає худобину від хвороб та звірів; що призначить звірині — те має бути, бо те їй призначене і того від неї не можна відбирати.
Урая день — то не тільки свято весни, яке цього дня відзначається. Цей день є ще святом пастухів, коли починається новий пастуший рік. Кожна господиня заздалегідь припасає для пастуха на цей день якийсь дарунок: рушника, кусень полотна, ряденце, бриля, торбу чи що-небудь інше, а також щось смачне з їжі — ковбасу, яйця-крашанки, сало, масло, сметану, здобний калач а чи паляницю. А ще — пляшчину вишнівки, меду або й горілки. Все гарно загортають у новий рушничок чи в свілеу полотнину.
У ніч на Урал вперше випасають коней, бо вважається, що найсильнішого коня богатиреві виїздить сам покровитель. Для нього смажать на священній росі обрядову яєшню.
Перша поява худоби на пасовищі — велике свято. В цей день дорослі не мали права їсти, не робив цього й пастух, але поки не виженуть худоби. Тварин на випас виганяють та потріпують галузкою верби, освяченою у Вербну неділю, щоб вовк не з'їв, а худоба була сильною і молочною. Наші пращури знали, що гілка з цього священного дерева боронить тварин від диких звірів і всякої напасті.
День святого Урая-Рая відзначають усією громадою. Люди ідуть в поле "на жита", де спільною молитвою просять у Бога послати їм добрий урожай. Посеред вигону виставляють застелений білою скатертиною стіл з двома відрами води. Тут лсе розстеляють ряденце для дарів-приносів пастухові. У складі хресного ходу з хлібом-сіллю в поле йдуть хлопці й дівчата з хороводами і танцями, зі співом веснянок. Коли процесія робить обхід череди, господар обливає священика, а молодиці — пастуха та підпасичів водою, аби наворолсити дощу для вролеаю хліба і трави, бо вода тоді очищає і сприяє доброму приплоду — телятко привелося і ягнятка щасливо покотилися. Особливу очищаючу силу від усього злого має вогонь, тому худобу проганяють помілс кількома розкладеними вогнищами чи тліючими головешками. Попіл розтрушують на сінокосах та посівах на щедрий урожай.
Ще удосвіта господиня підгодовує корівок урочками-квіточками із сіллю та дає свяченого, щоб і молока багато давала, і щоб телятко привела. А щоб відьми не відібрали у корівок молока, проти них підпасичі плетуть у полі віночки з лотаю, а перед тим, як гнати череду додому, начіплюють їх на роги.
У ці дні дівчата теле плетуть вінки, але з зеленого жита, а коли йдуть у поле, то кладуть їх на нивки, бо то — радість і краса для Урая, і Мати-Земля від того ліпше родить. Іноді юіадуть зелені віночки собі на голову, аби голова не боліла. Тут лсе, після обходу полів, відбувається багатий обід, що вважається спільним як для щедрих богів, так і для добрих духів. Рештки їжі закопують під межами для віщування багатого вролсаю та відведення граду і вогню. По обіді відбуваються веселі розваги. Цього дня господарі качаються по зелених сходах л<ита на ниві на всі боки, беручи приклад з корів та коней, аби жито родило і щоб бути здоровим і дужим та ніяких хвороб не боятися.
Роса на Урая надзвичайно цілюща. Небесний воротар випустив її і для здоров'я, і для краси. Недаремно дівчата до схід сонця умиваються цілющою росою. В одній з пісень Урай-Рай проказує своїй матері, для чого він це робить:
— Ти подай, матко, ключі Одімкнути небо, Випустити росу, Дівоцьку красу.
Роса святого Урая-Рая дає здоров'я і худобі, яку цього дня вперше виганяють на пашу в череду, а тому відьми і ніякі інші злі сили не можуть нашкодити скотині.
Зустрічати день збирання роси кілька сусідніх родин домовляються заздалегідь. Усі святочно одягаються і до сходу сонця збираються в одній з осель, де готують сніданок. Як тільки прокидається Панна-Зоря, господиня говорить:
— Пора вже йти, бо сонце дає відтінки.
І справді, тоді в Сонця-Дажбога золота менше, зате більше срібла, смарагдового блиску. А перли — то його небесний дощ-роса, що падає на землю з відчинених Небесних воріт, аби все росло і набиралося сили.
Дорогою у поле годилося йти попарно — чоловік і жінка, хлопчик і дівчинка. Не молена було розмовляти, а колись хтось траплявся — віталися лише кивком голови. Прийшовши на ниву, розстеляли білу скатертину, виставляли сніданок та простеляли рушничок з хлібом-сіллю. Господар запрошував присутніх тричі обійти ниву, а після молитви усі починали збирати долонями з озимини в посудину росу. Ця роса зберігалася в домі цілий рік і стояла на покуті, бо мала чудодійні лікувальні властивості. На покуті цілий божий день повинна була горіти запалена господарем ще вдосвіта на честь Урая-Рая свічка або лампадка.
Щовесни син Божий відмикає небо на дощ-росу, щоб на землі густо і зелено вродили лсито і пшениця. В народі у цей день кажуть: "З роси вам!"
ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ