Годиться гарно одягнутися та бути в чистій білизні, яку, прийшовши до лісу, скидають і стають голі, бо коли нарвеш одягненим, то воно не допомагатиме від усякої хвороби. Лише маленьким дітям дозволялося рвати в одязі.

Нахилившись над зіллячком, жінка тихенько, щоб не сполохати цілющого духу, приспівує, а то й примовляє, коли хвора. Інші баби, буває, шепочуть собі щось таке, що, крім них самих, ніхто вже й не знає. Така баба-шептуха, коли у неї є рідні, передає секрети свого знахарства, щоб можна було вмерти, бо як не передасть — то вмирати їй буде валско.

Підійшовши до потрібної рослини, стають обличчям до схід сонця; перехрестившись, моляться; потім повертаються на захід, виривають її, цілують і приказують:

Трава-травиця, красна дівиця,

Не я тебе садила, неяй поливала:

Господь тебе садив, Господь і поливав —

Дажбожичу на поміч давав! У той день магія слова і замовляння наближують та притягують силу неба. Тоді Зільник Золота, розкривши свою безмежну душу, возвеличує людину таїною свого буття. Кожен листочок, стебельце, квіточка своїми барвистими очима просять уваги та чуйного ставлення людської душі. Всяке зіллячко, вирване в той день, допомагає від усякої хвороби, бо в нім, як і в людськім організмі, у цей день — вся природа: небо, сонце, зірки, вода, земля, Всесвіт премудрої Лади.

Є таке зіллячко, з якого зривають лише квіточки; на другому рвуть тільки листочки, з іншого викопують коріннячко. Яке зілля для усяких там любощів та чарів — лише знахарки знають, але нікому не калсуть. Зілля рвуть усяке: те від голови допомагає, те від живота, те від ран та наривів, те — щоб зуби не боліли, а те і для худобини. Коли у цей святий день викопати корінь маслянки і він буде лсовтим, то його дають корові разом з хлібом, щоб масло було лсовтим. Таке масло тримають лише для лікування дітей.

Кажуть, що коли на Зільника Золоту на небі з'являться хмари, то, щоб відьми обходили хату і грім не влучив у неї, треба викинути коцюбу, лопату й помело.

Вшановують Зільника Золоту і в інші свята. На Зелені свята, починаючи з п'ятниці, жінки знову йдуть до лісу за лікувальними травами. Запашною м'ятою, лепехою, полином, чебрецем, материнкою прикрашають світлицю; галузками клена, липи, ясена, принесеними надвечір Клечальної суботи з лісу, оздоблюють обійстя — хлів, курник, одвірки хати, стріху, тин, оселю, щоб відьми та злі духи не заходили. Зібране до свята зілля висушують та використовують упродовлс року для лікування числених недуг.

Особливу цілющу силу мають рослини в Купальську ніч з 23 на 24 червня, коли настає найбуйніше квітування цілющого зела, бо їх доглядають для власних потреб русалки, мавки та інші лісові духи. Купальське зело вважається найбільш цілющим тоді, коли його знайти до сходу сонця або при росі. Чарівний тирлич, наприклад, якщо змити ним волосся, допоможе вийти заміж за свого любого. А щоби немовля росло здоровим і розумним, роблять купіль з купальських квітів. Той, хто зірве переліт-траву, буде в усьому щасливим. Та знайти її не просто, бо вона має силу переноситися з одного місця на інше, а цвіт у неї такий барвистий, як у веселки. Перуновий цвіт папороті вказує, де заховані скарби, а розрив-трава відкриває усі замки.

У Купальську ніч відьми збираються на свій шабаш до Лисої гори. Аби захиститися від відьомських зазіхань та вроків і відігнати злих духів, звечора житло вбирають пучками полину та гілками осики, клена і липи. На долівку стелять чебрець, любисток, полин, гілки тополі та берези.

Першого серпня, на Маковія (за старим стилем), збирають переважно городні рослини, які вирощують біля хати: м'яту, мак, соняшник, любисток, руту, а 6 серпня, на Спаса, сушать та заготовляють на зиму плоди й овочі.

Великою пошаною наділив Зільник Золота калину. Вона не лише лікує простудні захворювання, але й має особливу здатність разом з барвінком та іншим чарівним зіллям привертати хлопця до дівчини і навпаки. Калина стала символом любові, щастя, здоров'я, краси, а також зв'язку з потойбічним життям. Зокрема, її використовують у поховальних і весільних обрядах. Нею прикрашають коровай, оздоблюють вінець молодої, щоб підкреслити її чистоту і дівочу невинність. Дівчата садять калину і на могилі коханого. Вона є символом надії або розлуки. Перед розлукою або освідчуючись у коханні, теж дарують калину. Прийшовши на луг чи до лісу, юнки, знайшовши кущ калини, співають та водять навколо нього хороводи, а на полуднику накидаються на кущ з усіх боків, беруть у рот по дві ягідки, примовляючи чарівні слова до свого коханого.

Вдома ненька зустрічає дочку словами:

— Будь і ти, доню, здоровою та гарною, як калина, незайманою та чистою до вінця! А ти, червона калино, будь гожою на коровай, на здоров'я, на добро.

Відтак кілька гілочок вносили до хати, а решту прилаштовували під стріхою, щоб усі знали, що в сім'ї є відданиця і можна засилати старостів.

Скільки легенд, пісень і переказів складено про різне чарівне зело! Загадкова таємниця минулого, історична пам'ять буття родоводу, народу, нації — творця народної медицини — осяяна тим правічним Чумацьким Шляхом та зоряним світом галактик, що посилають нам безсмертя у не менш загадковий світ людини, світ листочка і квіточки, стебельця і корінчика рослинного царства бога Зільника Золоти.

ВОЙТОВИЧ Валерій Миколайович
МІФИ ТА ЛЕГЕНДИ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ