Калуш

Місто (67.3 тис. жителів) обласного значення і районний центр, найбільше за чисельністю населення після центру регіону, розташоване на лівому березі р. Лімниця. Перші документальні відомості про Калуш з’явилися в середині XIII ст. В 1387 р. ці землі захопила Польща, з 1533 р. містечко стає центром староства, а в 1549 р. одержує Магдебурзьке право і статус “королівського вільного міста”. Уже тоді на гербі міста красувалася пірамідка солі, що і надалі відігравала немаловажну роль в його розвитку. Місто було важливим оборонно-військовим пунктом, мало свій замок з вежами, обнесений валами, і завдяки активній торгівлі швидко розвивалося. Процвітання закінчилося в 1595 р., коли татарська орда повністю спалила Калуш. У наступній історії міста татари ще раз сильно спустошили його в 1675 р., а наприкінці 1760-х років його знищила величезна пожежа. Після першого поділу Польщі Калуш, що увійшов до складу Австрійської імперії, ще майже сторіччя залишався на дуже низькому економічному рівні. Тільки з початком розвитку капіталістичних відносин місто поступово відроджується. У повоєнні роки, завдяки розвіданому тут ще в 1804 р. родовищу калійних солей, Калуш стає одним із центрів хімічної промисловості України. В 1960-х роках тут побудовано гігантський хіміко-металургійний комбінат, що значно змінив життя та обличчя міста. Важкою історією пояснюється невелика кількість міських архітектурних визначних пам’яток, серед яких домінує ефектний готичний костел. На вулицях Калуша можна зустріти кілька старих особняків рубежу XIX–XX ст, а в роки незалежності України в центральному сквері встановили прекрасний пам’ятник Т. Шевченку.