Храм стоїть на крутому схилі мальовничого пагорба в північній частині селища, домінуючи над долиною р. Прут. Існує кілька датувань споруди (1615 р. та XVIII ст.), хоча одностайнішими є свідчення про перенесення її в 1780 р. на теперішнє місце з с. Яблуниця Надвірнянського району. Незважаючи на понад двохсотрічну історію храму його первісна композиція дійшла до нашого часу незмінною. Вона відбиває традиційну для дерев'яних церков Гуцульщини хрещату схему з одним центрально розташованим верхом. Чотири зруби (бабинець, вівтар і два бічні рамена), які прилягають до просторого, високого й добре освітленого четверика нави, помітно поступаються йому за висотою й мають прямокутну, витягнуту в поздовжньому напрямку форму. Вони перекриті невисокими двосхилими дахами з невеликими декоративними маківками на гребені, що підкреслює домінантну роль монументального центрального восьмигранного верху. По периметру храм оперезує пластичне піддашшя нафігурних кронштейнах, яке створює м'який,органічний перехід від землі до вертикальнихстін і завершення будівлі. Композиційне значення центрального приміщення найповніше простежується в структурі внутрішнього простору пам'ятки, домінантою якого є багатоярусний, витягнутий угору й добре освітлений простір нави. Вишукані співвідношення центрального та бічних приміщень, вдалі пропорції головних елементів і деталей дають змогу оцінити церкву Різдва Богородиці як один з найдовершеніших зразків гуцульської школи української дерев'яної архітектури.
В. Т. Завада
