Місто (10.7 тис. жителів) з 1978 р. і районний центр, розташоване на правому березі р. Когильник. На початку XVI ст. правитель Очаківського ейялету (велика адміністративна одиниця Османської імперії) Кенан-Паша побудував на місці нинішніх Татарбунарів (назва в перекладі з тюркських означає “татарський колодязь” або “джерело”) фортецю для захисту караванних шляхів від кримських татар, що не корилися турецькому контролю. Невелика прямокутна оборонна споруда з чотирма вежами була зруйнована татарами в 1636-1638 рр., але згодом відновлена. Поселення, виникле навколо фортеці, заселяли російські селяни-втікачі, що рятувалися від рекрутської повинності, розкольники, сектанти та інші гноблені. Під час російсько-турецьких воєн другої половини XVIII ст. Татарбунари двічі захоплювали російські війська, але після підписання мирних договорів містечко знову відходило до Туреччини, і тільки з 1812 р. воно у складі Бесса-рабської губернії було приєднано до Російської імперії. Зацікавлений в освоєнні цих земель царський уряд спочатку насильно переселяв сюди селян з центральних губерній Росії і, як мінімум, десятиліття закривав очі на заселення краю кріпаками-втікачами. На початку 1820-х років під час поїздки Бессарабією в Татарбунарах зупинявся О. Пушкін, якому в долині річечки Фонтанка, що прорізує центральну частину міста, встановлений зворушливий пам’ятник (1975 р.). У 1918 р. межиріччя Дністра і Пруту захопила Румунія, а через шість років (вересень 1924 р.) Татарбунари стали центром швидкоплинного повстання, про яке довідався увесь світ. Це був виступ, організований Південним Бессарабським революційним комітетом, створеним у містечку в 1921 р. За даними радянських істориків, у повстанні взяло участь близько 6 тис. жителів Татарбунарів і околишніх сіл, половина з яких загинули у зіткненнях з регулярними румунськими військами і німецькими колоністами. Після придушення триденного виступу румунська влада організувала в 1925 р. “процес п’ятисот”, який повинен був довести — Татарбунарське повстання інспіровано Москвою. Цей судовий розгляд, засуджений і романтизований в СРСР, викликав співчуття комуністів усього світу До 50-літньої річниці повстання в центрі Татарбунарів на братській могилі його учасників споруджено меморіал з ефектним динамічним 14-метровим пам’ятником (1974 р., скульптор В. Конищев, архітектор В. Мироненко).
